Fahrenheit 451

Антиутопія американського письменника-фантаста, перший твір, прочитаний мною у Бредбері, дуже швидко читається.

На мою думку, кінцівка - спосіб показати, що це надія на побудову кращого суспільства (без війни, довгих рекламних бордів, з тим, що люди читатимуть книги і будуть самі контролювати своє споживання інформації, а не алгоритми і масовість культури будуть нам підсувати те, що споживають інші). На жаль, як бачимо, це утопія. Рівень читання в Україні катастрофічно впав, нас оточує величезна реклама всюди - маленькі тексти, які ми проглядаємо очима, короткі заголовки новин в інтернеті, реклама, яку нам підкидає ютуб, гугл, вайбер та ін. Тексти скорочені, мислення стало кліпове (яскравий приклад - поява тікток - короткі кліпові відео. Алгоритми на це і розраховані, що ви там сидітимете довше), стали популярні короткі перекази текстів (де пише, скільки хвилин ви потратите на прочитання оригіналу і скільки на переказ). Війна продовжується. Техніка вдосконалюється і ми, як у книзі Бредбері, оточуємо себе всілякими роботами, довгими екранами... Стали популярні різні коуч-тренінги, книги, де вас вчать простих речей або де вам продають повітря: як навчитися жити повільно в цьому швидкому світі, правила слов-лівінг, турбота про ментальне здоров'я, як правильно відпочивати і т.д. Особливо гостро передбачення Бредбері відчуваються зараз у 21 столітті. Книга показує наш сучасний світ.

Держава стоїть на порозі ядерної війни із сусідами, суспільство загрузло у надмірному споживанні та порожніх розвагах, а книги заборонені. Щоб бути щасливими, треба всім бути однаковими; знання ж, почерпнуті з книг, вчать робити висновки і робити узагальнення, що неминуче призводить до меланхолії та невдоволення.  Будинки будуються з вогнетривких матеріалів, — але є пожежники. Тепер це офіційні цензори, судді та виконавці вироків: вони відстежують та спалюють підпільні бібліотеки, а власників заарештовують або відправляють до божевільні.

Образ паперу, що горить, символізує більше, ніж знищення знань: не бажаючи справлятися з проблемами, люди випалюють їх з пам'яті — особистої та культурної.

Роман «451° за Фаренгейтом», за словами  автора, створювався як відвертий заклик до боротьби проти будь-яких форм тиранії та цензури у всьому світі, чи то фашистська Німеччина, Радянський Союз чи США в період маккартизму. Але не меншу небезпеку автор бачив у суспільстві споживання, де обмеження свобод відбувається внаслідок одурманювання розуму нескінченними розвагами.

Если воспринимать это произведение как научную фантастику, то она вышла слабой и неубедительной. Выглядит как претенциозная попытка описать антиутопию, в принципе невозможную. Язык произведения показался вычурным, хотя, может, дело в переводе.

Но если воспринимать книгу как аллюзию на тоталитарные общества, на цензуру, то уже становится интереснее. Или, как вариант, её можно воспринимать как критику общества потребления, в котором быстрое удовольствие, быстрый контент стоят во главе угла. И с этих точек зрения книга заслуживает внимания даже и сейчас.

В общем, спорный роман. Читал через силу, но так как он короток, то ушло всего несколько вечеров на прочтение. Я уже как-то пытался читать эту книгу лет десять назад, но не пошло. Что ж, вот я ее и одолел. Говорят, у Рэя Бредбери есть ярые поклонники. К сожалению, после знакомства с «фаренгейтом», читать мне его творчество больше не хочется.

Можливо це зовсім не так, але ви впевнені у протилежному. Так само сталося і з Монтеґом — головним героєм. Чоловік працює пожежником, його обов'язком є підпалювати книжки, адже вони заборонені. Всі хто не схожий на нас стає вигнанцем, всі над ним глузують тільки через те, що він у чомусь має інші погляди або знає більше ніж ви. Через це й закрили усі навчальні заклади, спалюють книжки та працівники університетів стають непотрібними. Люди уникають усього чого вони можуть не зрозуміти або того, що може викликати негативні емоції.
   Усі зациклені на техніці — радіо-приймачах «черепашка», екранах у яких зображені так звані «родичі», хоча насправді це віртуальний образ людини який з тобою розмовляє. Техніка поглинає світ, людство стає всі як один, у кожного є «родичі», ніхто не хоче заводити дітей, а що найстрашніше — вони не можуть по-справжньому любити. Монтеґ більше 10 років одружений з Міллі, але коли вона не поряд він навіть не може згадати як вона виглядає. Це він зрозумів після зустрічі з сусудкою-дивачкою.
   Одного дня на службі йому довелося спалити книжки... Та їх власницю. Вона не була готова прощатися зі своїми паперовими історіями та сказала пожежникам вийти. А як тільки вони вийшли з будинку їм навіть не довелося підпалювати його, адже жінка сама це зробила. Після цього, Монтеґа довго не полишали думки про те чому вона не погодилася вийти, а залишилася серед книжок та полум'я. І він почав тягнутися до розгадки...

   На початку, книга мені здалася нудною, так я вважала до 1/3 її частини. Далі стало цікавіше, що ж буде далі. Кінець був надзвичайно захоплюючим та цікавим