Сойчине Крило

Повість-новела видалася мені дуже схожою на Кнут Гамсун - Пан . Мені здається, проблема людських взаємин, проблема людини й суспільства, чоловіка та жінки у І.Франка гостріша, бо маємо більш емоційно вмотивовану поведінку героїв. На перший погляд, одні й ті ж ситуації, що програються у різний час (дистанція написання творів - 11 років) та в різних декораціях (скандинавські та українські), набувають різного звучання.
Герой, що усамітнився, намагаючись утекти від самого себе, врешті-решт, просто чоловік - він старанно приховує свою вразливу душу, не пускаючи нікого ні в дім, ні в душу.
Героїня, яка помилилася, обрала не того, зрештою, просто жінка - емоційна, пристрасна, схильна до авантюр. Хто сказав, що за сто з гаком років щось змінилося?
У фіналі маємо незнайомку у червоній з білими цятками сукні, на прихід якої я сподівалася, відколи Івась поставив на стіл два келихи...

Интересная книга. Рассуждения главного героя были очень близки мне, его фразы так точно передали то, что я давно не могла сформулировать. История довольно таки занимательная, но девушка, хотя точнее женщина, была мне не приятна с самого начала, не могу объяснить почему, возможно из-за ее измены, а может из-за манеры письма, а точнее, как она написала письмо. Ох, ну а конец просто молниеносный и неожиданный, передать самое главное буквально в одной фразе. Она вернулась после стольких лет, может, во второй раз они будут счастливы?

Ще десь у класі другому я почув таку дивну диференціацію «призових місць» кращих українських письменників. Тоді вона виглядала так:

• Тарас Шевченко.
• Леся Українка.
• Іван Франко.

  Проте мені здається, що цей розподіл не більше, аніж умовний. Хіба ж можливо порівнювати цих велетнів духу?

  Я переконався вже, що Іван Франко достойний, якщо не найбільших лавр, то, в усілякому разі, найпочесніших. Цікаво, що життєва та політична ідеологія цього діяча проникла навіть у такий романтичний, драматичний твір, як «Сойчине крило». Там ми можемо зустріти короткі відгуки соціалізму та радикалізм антифемістичних поглядів письменника.

  Проте, мені здається, що навіть це не може, попри мою незгоду з ними, закреслити ту красу, той біль, що ми, читачі, зуміли побачити. І з такою правдивістю була показана та любов, яка

Разом з ліричним героєм, якого Манюся ніжно зове Массіні, ми пережили і злети кохання, і горе його втрати. Темпряву одинокості і світло щастя – це те, чим наповнений це протиречивий твір. Привиди минулого переплітаються з надіями теперішнього. У тісній взаємодії перебувають зловіщі образи з образами, які змушують нас чекати на щось добре.

Франкова любов, тобто загалом любов будь-яка, -- це ніби втрачене щастя, втрачена мить. Ця любов божевільна, ревнива і потребує повної віддачі. Але… і відплачує вона так само: віддається повністю, змушуючи тебе переживати чи не найкращі митті…

Читач стає свідком еволюції герої чи, може, регресу? Замість тривіальних слів критика, краще вжити поетичні слова самого автора:

І цікава річ, що все ж герой повертається від свого відлюдьковатого життя до життя, присвяченого іншій людині, людині в білій сукні в червону цяточку, як того самого дня… І хіба любов цього не може зробити? Хіба бідолашний Йвась єдиний, кого так піднесла, потім вдарила каменями і знову піднесла любов до небес?

Можливо, кожній людині варто чекати того листа з далекого Порт-Артура, що падає під пострілами і гранатами. Але хіба чекання це не щастя?

Була приємно здивована. Взагалі, українська література річ не дуже цікава. Хоч би як я не любила Україну, для мене її літературна спадщина здасться не цікавою та трохи нудною. Із багатьох українських творів, я можу виділити лише декілька, які справді мені сподобалися, і ця новела входить у цей список.
Мабуть, я вибрала влучний час: на вулиці хмарно, йде дощ і гримить блискавка. Сама природа настроює на потрібну атмосферу і робить читання приємним.
Сама історія дівчини сумна - вона зробила помилку, вибравши не ту людину. За що і отримала на свою голову багато бід. Але, якщо б вона залишилась з героєм, то де гарантія що вона кохала б його до кінця власного життя? Кохання - річ примхлива. Воно з'являється Дуже швидко і так же швидко зникає. А так, віддалившись від нього на три довгих роки, вона остаточно зрозуміла, що ніхто її так більше не полюбить як він, і ні з ким вона не буде такое щасливою як з ним.
Сподобався кінець. Однозначно раджу

Ще ученицею, піднявши руку, вийшла аналізувати цей неперевершений твір. Ні, це не те чтиво, яке треба радити кожному пересічному та вивішувати ярлики безцеллера. Це просто твір, який одного дня сколише душу Франківською мовою, українською глибизною та бездоганністю оповіді.

До книжок зі шкільної програми особливе відношення: після прочитання передивляюсь аналізи, рецензії творів і тд, а вже згодом формулюю  власні думки для написання певних самостійних. Про цей твір вирішила висловитися одразу після прочитання, без чужих думок чи переконань.
Однозначно, з часом прочитання я вгадала: тиха осіння ніч, без особливих радостей та  відчуття високо піднятого духу...
Перше, саме в цьому творі для мене розкрилась неперевершена мова на якій писав Франко. Я зрозуміла, для того щоб передати всю красоту, легкість української мови потрібно бути високоосвіченою людиною, а проблема в книгах/фільмах, де українська мова звучить якось нещиро, неприродно через невміння правильно її викласти.
Тепер переходжу власне до твору. Головний мотив - історія кохання між Хомою та Марією, описувати сюжет не буду, а розкажу одразу про свої враження: мені імпонує головний герой, його любов до свого кабінета, певні щоденні ритуали й традиції, відсутність бажання постійно спілкуватися, необхідність уваги до своєї персони...Я вважаю, це показником самодостатності, коли ти не поспішаєш ділитися всіма подіями з життя з оточуючими, розказуєш про свої погляди, претензії, проте навіть без цього відчуваєш себе самодостатнім.
Тепер розкажу про спірне питання. Не важко здогадатись, що через образ Марії будуть розказувати про бідну дівчину, яка зробила маленьку помилку в молодості і страждає через це все життя...Я категорично з цим не згідна. Мені не імпонує головна героїня. Це алогічна, безвідповідальна, ненадійна персона, її зрада не може бути пробачена через відсутність досвіду, адже   вона могла бути не впевнена почуттях і майбутніх намірах Хоми, проте так вчинити з батьком недопустимо. Такі вчинки, як вбивство сойки,а пізніше декілька спроб самогубства до безвідповідальності додають некерованість...Я можу ще довго описувати цього персонажа, проте головна думка така: вірити у щирість та серйозність намірів такої людини неможливо, її правдиве кохання викладає сумніви, що не скажеш про Хому, який не опирався цьому пориву, цим незвичним для його способу життя почуттям, проте в його любов віриш через те, як важко він переживав зраду, цього сьогоднішні рішення- наслідок повної недовіри до оточуючих...
І останнє, не знаю чи можна в цьому випадку так це назвати, проте мені сподобався прийом типу чеховських рушниць, коли Івась приносить ДВА келихи, а головна героїня говорить про сукню, що практично розкриває фінал, проте ти не віриш у це до кінця.
Це була особисто моя думка, рада якщо Вам було цікаво.

Безумно уважаю гениального украинского писателя, но напишу пару слов рецензии на русском (так мне намного легче). Повесть-новеллу "Сойкино крыло" задали нам читать в школе на зимние каникулы. И я очень этому рада. Учитель угадала то настроение, с которым бы мне хотелось прочитать это произведение. Неясное, хмурое утро, жуткий холод на улице, грязь, слякоть, а я проснулась рано утром, зная, что мне некуда спешить, умостилась у окна на диване и, укутавшись в плед, взялась за книгу Франка. Чтение доставило мне невероятное удовольствие, что только услащалось обстоятельствами.
Начинается "Сойкино крыло" со знакомства с одним из главных героев новеллы. Действие разворачивается в канун Нового года, что только делает прочтение книги в зимние празники еще более уместным. Хома получает письмо от некогда любимой девушки, что пропала 3 года назад. Поначалу он сердится, потому что именно с этого дня окончательно решил не подпускать людей близко к себе. Но, удивясь как "Сойке" удалось словить его настроение, и написать письмо, словно пребывая с ним в неслышном диалоге, он потихоньку растаял:

"Се чорт, не женщина! Завважую, що вона, пишучи се, немов душею розмовляла зо мною і, укладаючи свої фрази, рівночасно своїми ящірчачими очима слідила кождий рух моєї душі. Вела зо мною нечутний діалог і зараз же відповідає на кождий заміт, що ворушиться в моїй душі.
Allen Respekt! Се також талант. Чи, може, яка інша сила?..."

Узнавая все большие подробности из жизни Марии Карловны, я, вместе с главным героем - разочарованным в людях 40-летним мужчиной - проникалась к ней все большей жалостью, и, однако же, противоречащим чувством - уважением. Как много она перенесла, как много выстрадала в ответ за свою невинную, еще совсем детскую выходку! Заканчивается новелла как и предполагалось, но все же концовка очень растрогала меня. Я довольна и очень рада, что потратила 1.5 часа своего времени на прочтение этой прекрасной книги! Франко - истинный гений! Как умело он описывает людские души до мелчайших подробностей, как точно строит поведение и передает мысли, проживших и переживших уже достаточно, зрелых людей.

Интересно было перечитать уже с некоторым опытом и представляя где происходят события. Из личных наблюдений:

1) В главном герое узнаётся галицкий старый пер... ой, уже не юный галичанин. Вот эта манера солидного изложения мыслей это правда некоторый типаж. Трудно понять, посмеивался ли Франко над этим или нет, честно говоря, но такие персонажи встречаются и сейчас. Интересно насколько неадекватно и стрёмно это выглядело в те годы. Сейчас выглядит стремновато.

2) А Варшава-то была в России, поэтому по пути из Кракова туда надо было выправить паспорт. Я историю Польши при первом прочтении не знал. Львов и Краков были в Австрии, Варшава относилась к выкушенному РИ куску при разделе Речи Посполитой. Краков кстати еще был вольным городом пока Габсбурги его за польский национализм не оккупировали, чтобы их поляков не баламутил.

Порт-Артур это нынешний Далянь в Китае. Всей истории не помню и не выгугливал, но Далянь это переданный город Дальний, территория использовалась до этого по договору с Китаем.

3) Типаж хорошей девочки которую понесло п... ой, понесло по кочкам, любопытный контрастом с нарратором, такое противопоставление хорошо играет как художественный приём. В частности, её персонаж интересен тем как выявляет разницу между воспитанным в человеке родной средой и его истинным характером. Без некоторых личных качеств она бы так далеко живой не добралась.