— Ти чула? — звертається до мене Фаріна. — Та велика рожева леді, у якої ти працюєш, напилась, як індіанець у день зарплатні.
Я підводжу очі від мийки й бачу, як до мене наближається Шуґар із рукою на стегні.
— Ага, мамо, вона всю підлогу обблювала. І кожен на вечірці бачив!
Потім Шуґар обертається й регоче разом з усіма іншими. Вона й не зауважує, коли їй влітає хляп. Мильна піна розлітається у повітрі.
— Стули писок, Шуґар, — я шарпаю її в куток. — Щоб я ніколи не чула, що ти погано говориш про леді, яка кладе хліб тобі до рота й одяг на твої плечі! Чуєш мене?
Шуґар, вона киває, і я повертаюся до своїх тарілок, але чую її бубоніння.
— Ти це робиш, постійно.
Я розвертаюсь і тицяю пальцем у її лице.
— Маю право. Я заслуговую його, щодень гаруючи на цю божевільну дурепу.