Книгарня "Шок"

Довольно неплохой сборник. Несколько острых рассказов, пару совершенно симпатичных, сентиментальных историй, эссе о себе, мысли о литературе. В целом, книга напоминает стиль Рубиной, только написана на другом языке. И в большинстве произведений, объединенных под одной обложкой, называется одна и та же Киевская улица. И кажется, что читаешь о людях из огромной коммунальной квартиры, в одной из комнат которой живет и сама автор.

"Ми пишемо про себе, коли нас зрадили всі, коли більш нічого не залишається".
Жан Жене

Приятное, современное, хотя и достаточно женское чтение.
В электронке почитать можно здесь.

Ну, таке вже безстильове і нудотне жіноче чтиво, що ледве домучила. Не хочу казати, що всі оповідання безбарвні і графоманські, є кілька, які викликають емоції, але в загальному книжка дуже сіра і нецікава. Якби творчість пані Кононенко не була темою моєї дипломної роботи, я б нізащо не взялася за ці оповідання. Твори Кононенко вульгарні і нудні. Після прочитання них залишається внутрішній стан в'язкої огиди і почуття марно потраченого часу. Я поважаю письменників, які закладають в сюжет твору якусь необроблену істину, яку ми маємо самотужки філігранити. Кононенко пише прозору прозу, від якої нудно якось. Складається враження, що цими творами вона хоче комусь щось довести.
В одному передостанньому есе цієї книжки авторка задає чисто по-жіночому заздрісне питання: "Чому мої оповідання ледь сягають сумарного накладу в кілька тисяч, а оповідання Анни Гавальди читає ввесь світ, а за ним і вся Україна в наразі російських перекладах?". Що ж дам відповідь на це питання. Хоч не дуже то і люблю Гавальду, її легкі, як шербурзькі парасольки, і солодкі, як півники, що продаються на львівських площах, твори, але її оповідках, на відміно від ваших, пані Кононенко, є атмосферність і витонченість, відчуття краси і правди. У творах Кононенко правди хоч відбавляй, але надто вона вульгаризована, надто загострена і безпричинна...