Ну, таке вже безстильове і нудотне жіноче чтиво, що ледве домучила. Не хочу казати, що всі оповідання безбарвні і графоманські, є кілька, які викликають емоції, але в загальному книжка дуже сіра і нецікава. Якби творчість пані Кононенко не була темою моєї дипломної роботи, я б нізащо не взялася за ці оповідання. Твори Кононенко вульгарні і нудні. Після прочитання них залишається внутрішній стан в'язкої огиди і почуття марно потраченого часу. Я поважаю письменників, які закладають в сюжет твору якусь необроблену істину, яку ми маємо самотужки філігранити. Кононенко пише прозору прозу, від якої нудно якось. Складається враження, що цими творами вона хоче комусь щось довести.
В одному передостанньому есе цієї книжки авторка задає чисто по-жіночому заздрісне питання: "Чому мої оповідання ледь сягають сумарного накладу в кілька тисяч, а оповідання Анни Гавальди читає ввесь світ, а за ним і вся Україна в наразі російських перекладах?". Що ж дам відповідь на це питання. Хоч не дуже то і люблю Гавальду, її легкі, як шербурзькі парасольки, і солодкі, як півники, що продаються на львівських площах, твори, але її оповідках, на відміно від ваших, пані Кононенко, є атмосферність і витонченість, відчуття краси і правди. У творах Кононенко правди хоч відбавляй, але надто вона вульгаризована, надто загострена і безпричинна...
11 понравилось
