Дуже неоднозначні враження від цієї книжки: начебто і тема цікава, але гармонії між любовною та історичною складовою не вийшло. Крім того, текст дуже нерівний стилістично, слабкий як на письменницю і сценаристку. Майже все викладено доволі сухою мовою: порівнянь, епітетів, описів дуже мало, діалоги посередні. Але зустрічаються місця, особливо глава про Давида Руссо, номер 3233, які і написані живо, і емоції викликають сильні. Ніби писала інша людина. Винити в цьому авторку чи перекладачку – не знаю. А от в чому я б присікалася до перекладачки, то це до «якраз» від якого око сіпалося, «психа» в описі Гітлера та до «словесного проносу» в описі одного з героїв. В романі з претензією на історичність, щось мені підказує, такі вирази не є недоречними, а останній взагалі не для книжки.
Айше Кулін змальовує майже два роки з життя двох сестер старшої Сабіхи та молодшої Сельви. Батько-дипломат намагається виховати їх для сучасного світу: дівчата навчаються у найліпшій школі, вільно володіють французькою. Але світ Турції середини 20 століття той саме патріархальний та замкнений на мусульманських традиціях. Сабіха виходить заміж за молодого дипломата Маджита, турка та мусульманина - батьки щасливі та задоволені. А от молодша, улюблениця батька, надто захопилася його прогресивними ідеями (як виявилося, тільки словесними) та вирішує піти наперекір, одружуючись із Рафо (Рафаелем), турком, але євреєм. Неважливо, що Альфандарі – поважна родина лікарів. Головне – вони не мусульмани. Цього шлюбу не приймає ані родина Сельви, ані родина Рафо, тому молоді вирішують знайти своє щастя у Франції і вирушають до Парижу. А на дворі 1941 рік… Париж, як і вся Франція, поступово перестає бути безпечним для молодої сім’ї. І навіть переїзд на південь надовго не рятує. Треба їхати з країни, інакше ніхто не скаже чи переживуть вони наступний рік…
Багато уваги в романі приділено діяльності турецьких дипломатів, одним з яких є чоловік Сабіхи – Маджит. Турція у WWІІ балансувала між силами супротивників, намагаючись зберігати нейтралітет. У Франції дипломатам треба діяти рішуче аби врятувати своїх співгромадян-євреїв.
Враховуючи те, що книга написана, спираючись на спогади дипломатів (про авторка каже у «Подяках»), читала її з цікавістю, як погляд «з іншого боку». І на нейтральну оцінку саме цей факт враження і вивів. А от поки писала відгук, майнула мені думка, що оскільки авторка – сценаристка, то ця книга більше підходить під серіал: неглибокий текст, який «заграє» завдяки акторам та декораціям, стрибки від однієї групи героїв до іншої, любовні пригоди, екшн.
9 понравилось
