Твори в п’яти томах. Том 5. Записні книжки.

Яке щастя, що Довженко залишив після себе щоденник! Чомусь саме в мемуарах письменник найбільш розкрився для мене. Не в творах, а в щоденнику. В думках. Яскраво і найбільш відчутно тут заборони цезнзури, відверто безглузді і дратуючі. Тут сам Довженко постав, перш за все, як людина, як кінорежисер, як талант, як геній На мою думку, саме так, як бачить кінокартину Олександр Довженко, повинні її бачити наступники і саме з такими поглядами і з таким натхненням повинні працюват . Дивно, але саме щоденник Довженка наштохнув мене на думки, на які чомусь не наштовхували його твори, хоча, знаєте, мабуть, твори + щоденник (або щоденник + твори) - найкраща комбінація. Тобто, щоденник - це те небанальне тло - третій-п'ятий, десятий план, який, за автором, не повинен бути банальним, а навпаки, повинен бути цікавим та динамічним. Це - найкраще тло, кращий симбіоз. Тут навіть закулісні доробки, щоденник - це нутро: нутро Довженка-людини, Довженка-режисера, Довженка-роботяги, Довженка-майстра... Скільки всього ще чекало на вдячного читача, скільки було в планах!... Саме це, краще від всякої книжної біографії відкриває для нас сам Довженко в щоденнику. На сам кінець, скажу, що цю книгу я прочитала за декілька годин. Тільки читати, мабуть шо, треба було навпаки, можливо, і враження від творів було би дещо інше.