Отзывы о книге Страчене життя

Письменник у своїй повісті намагається розкрити тему самогубства через його причини. Люди, на його думку, зважуються на цей жахливий крок, коли життя не виправдовує їхніх очікувань. А якщо у них ще й надто високі вимоги до оточуючого світу, надмірно ранима душа, голова переповнена невпорядкованою інформацією, то ймовірність цього нещастя тільки зростає.

Про головну героїню повісті Оленку Панасенко можна сказати: «Лихо від розуму». З ранніх років вона прагне до знань, до пізнання світу, проявляє неабиякі здібності до навчання і вміло користується усіма нагодами для розвитку своєї особистості. Але за цим усім корисним досвідом вона занедбує головне уміння – уміння жити та переборювати труднощі.

Внутрішній світ Оленки – ілюзорний, побудований виключно на прочитаному і зовсім неготовий до жорстоких реалій земного життя. Перед дівчиною враз постають усі найбільш поширені в той час лиха: нечесність та лицемірство інтелігенції і духовенства, нехтування талантом людини, продажність робочих місць, вдавана побожність батьків, нерозуміння з боку темного люду, мізерні інтереси тогочасних селян, для яких відібрати клаптик землі у брата – головна ціль. А вона ж прагне постійно до прекрасного, чистого, високого.

І реалії з її уявним ідеалом вступають в конфлікт. Як наслідок, вони виявляються сильнішими. Дівчина засвоїла багато істин, забувши, що істина – одна. Того, що через страждання на землі людина наближається до Бога, їй осягнути не вдалося.

А. Тесленко категорично застерігає читачів від таких необдуманих кроків і вкінці наводить приклад іронії долі над помилкою Оленки: після смерті їй приходить запрошення на роботу, за якою головна героїня так побивалася. Цим автор каже: усе могло б бути інакше, якби Оленка віднайшла у собі сили і не зламалася.

Трагедія дівчини стала уроком і для її батьків, життя яких постійно проходило у гризні та гонитві за марними речами. Втративши у жахливий спосіб доньку, їм стало уже і не до відбирання землі у Михайлового брата Василя, і не до дріб’язкових інтриг проти його родини. Палажка і Михайло, залишившись жити, мають нагоду переглянути і своє ставлення до віри в Бога, щоб не возвеличуватися у своїх думках:

«Я ж вiрую в бога! Друга річ у бога не вiрувать, як Сергiй он: коли-не-коли ти в церквi побачиш йото, а побачиш,то як пень вiн стоїть. А я ж таки... з усердям стою. I до святих знамуюсь, i все; i пости сповняю, говiю разiв скiльки на год. А на страснiй недiлi й озвару не їм»

тоді, як занедбують заповідь любові до ближнього, страчуючи його життя.

Спойлеры Соціально-психологічна повість написана на основі вірогідного життєвого матеріалу подає широкі соціальні узагальнення буржуазно-поміщицької дійсності, підкреслює непримиренність конфлікту нової людини з гнітючими соціальними умовами. Через увесь твір Тесленко проводить думку про те, що сили реакції не здатні зупинити прагнення простої людини до світла, знань, вільного життя, зупинити вічний поступ добра, вічний порив мрії. У центрі повісті образ Олени Панасенко, формування її характеру, трагічне зіткнення освіченої, інтелектуальної особистості як з ідіотизмом сільського, дрібновлацьницького життя, так і з і з ханжеством церковної моралі, великопанською погордою до "мужика" з боку дворянських псевдонародолюбців, егоїзмом тих, хто хоч і вийшов з простолюду, проте прагнув всіляко вибитися наверх соціальної драбини. Змалку допитлив дівчина, глибше пізнавши життя, начитавшись книжок, усвідомивши - хай, може, дещо в абстрактному плані - основи добра і зла, прагне жити по-новому. Але згодом, під впливом суспільно-політичних подій у країні поривання дівчини конкретизуються в її потягу до кращого життя, сподівання особистого щастя все більше поступаються високим суспільним ідеалам служіння народові. Письменник передусім бажає розкрити духовне змужіння героїні. В дитинстві Оленка, як і всі селянські діти, була слухняною, працьовитою; під впливом богомільного батька була може більше від своїх однолітків релігійною, що звичайно подобалося о. Полієвктові, який і допоміг послати дівчину до церковно-вчительської школи. Та разом з навчанням, з розширенням освітнього кругозору, зростало розуміння Оленки соціальної нерівності, усвідомлення почуття національної і людської гідності, чіткіше визначалися її соціальні симпатії та антипатії. Ідейний зміст твору полягає у показі руйнування вимріяних сподівань дівчини. Під час навчання в місті сільське життя здавалося ідилією, проте після повернення додому вона опинилася в самому вирі щоденних сварок матері, гразні з родичами за смужку городу, відчула обтяжливість матеріальних нестатків. Під впливом прочитаних книжок в уяві Оленки вималювався ідеал коханої людини, однодумця, щирого працівника на освітній ниві, та не таким виявився Федір Грищенко - підлабузник і кар'єрист, бездумний, обмежений картяр. Особливо болючим виявилося в Оленки розчарування в своєму ідеалові. За небажання принижуватися перед попом, відстоювання людської гідності, дівчина була брутально відкинута, ображена до глибини душі. Гіркої зневаги зазнає героїня і від земського діяча Кочури, у поведінці якого всюди виявляється панська погорда до людини з народу. Усі ці страждання, зневіра, розчарування придушують мислячу особистість. Дівчина не може знайти якогось виходу з цього становища, зі зачарованого кола лицемірства, фальші, щоденної колотнечі у батьківській хаті. Написавши під тиском брехливу заяву на дядька, переступивши через власне сумління, героїня ставить себе над безоднею. Не знісши неймовірно тяжких випробувань, які пригнітили її душу, Оленка кінчає життя самогубством, кинувши виклик силам соціального зла, що стояли на шляху до людського щастя... В останніх діях дівчини аж видно оте розчарування, роздратування, зневіру і неймовірний відчай... І, як завжди в подібних повістях, після смерті Олени їй таки приходить виклик на таку омріяну за життя роботу, така жадана зміна - ось вона, вже нікому не потрібна...