Енеїда

Хто не чув про моторного парубка Енея? А про Юнону, сучу дочку? Ото ж бо, знають всі, що це герої славнозвісної поеми Івана Котляревського "Енеїда". Правду кажучи, читала я цей твір без особливого захоплення, скоріше з програмного примусу. Але треба віддати належне Котляревському як класику української літератури, корифею українського театру. Єдина ремарка - набагато легше твір сприймається після попереднього ознайомлення з критикою.

Енея так вона любила, що аж сама себе спалила, послала душу к чорту в ад.

Троянці праило се зали:
В війні з врагами не плошай;
Хоть утіка — не все женися;
Хоть мов і трусить стережися;
Скикчуєш раз,— тоді прощай!

Мені здається - хто презираєть рідних своїх, на такого ні в чім положитися не можна, нічого не можна на його повірити, і такий єсть осоружніший між людьми, як паршива вівця в отарі...

Не розглядівши, кажуть, броду
Не лізь прожогом першим в воду,
Бо щоб не насмішив людей.

Чого передо мной лукавиш,
Не дівочка я в двадцять літ.

Хiба єсть яка земля, праведними Iовами населена? Два плута в селi i селу безчестям не роблять, а не тiлько цiлому краєвi.

На нас, бідних і безпомощних, як на те похиле дерево, і кози скачуть.

Ат, живемо і маємося, як горох при дорозі: хто не схоче той не вскубе.

Я - возний і признаюсь, что от рожденія моєго расположен к добрим ділам; но, за недосужностію по должності і за другими клопотами, доселі ні одного не зділал.