Цитаты из книги Степной волк

— Вам відома хибна думка, що людина — якась стала єдність; ця думка завдає багато лиха. Відомо вам також, що людина складається з безлічі душ, із дуже багатьох "я". Коли уявна єдність особи розщеплюється на ці численні фігури, то таке розщеплення вважають божевіллям, наука вигадала йому навіть певну назву: шизофренія. Тут наука якоюсь мірою має слушність, бо, звичайно, ніяку множинність не можна опанувати, якщо не керувати нею, не групувати її, не надавати їй певного ладу. І навпаки, вона не має слушності в тому, що вірить, нібито можливий тільки єдиний, обов'язковий, дійсний на все життя лад серед багатьох другорядних "я". Ця помилка науки призводить до багатьох неприємних наслідків, вона має тільки ту користь, що спрощує працю державним учителям і вихователям, їм не треба стільки думати й експериментувати... Через цю помилку багатьох невиліковно хворих вважають нормальними, навіть корисними членами суспільства, і навпаки, на деяких геніїв дивляться як на божевільних.

БЕЗСМЕРТНІ Знову й знову з падолу земного Чути нам отруйний чад життя: Хіть і втіха, розпад і гниття, Млин катівень, ріки крові з нього, Голод вбогих, розкіш владарів. Руки вбивць, старців і лихварів, Хіттю підбатожена юрма, Пострах всіх, настрахана сама, Не до храму ― в дім розпусти ходить, Диха млосно в випарі густому, Плодить війни і мистецтва плодить, їсть себе й вибльовує потому. Бреше й блудить світ, немов востаннє Свій танок над прірвою веде, Наново для кожного постане, Наново для кожного впаде. Ми ж перебуваємо в ефірі, Серед крижаних небесних рік, Час для нас не має сили й міри, Невластиві нам ні стать, ні вік. Ваші муки, страх і сподівання, Борсання від вбивства до пісень, Споглядаєм ми як сонць кружляння, Кожен день для нас ― найдовший день. Бачим вас, хитаєм головою, Бачимо світил ясні сувої, Що пливуть потоком безшелесним, В синій лід космічної зими. Холодом огорнуті небесним, Ясно й холодно сміємся ми.

Ти мав своє уявлення про життя, свої вимоги до нього, свою віру, був готовий до дій, до страждань і до жертв, - а потім поступово усвідомив, що світові не потрібно від тебе ніяких дій, жертв і так далі, що життя - не велична поема з героїчними ролями тощо, а впорядкована міщанська кімната, де їдять, п'ють, лагодять шкарпетки, грають у карти, слухають радіо й цілком задоволені з цього. А той, хто має в душі щось більше, хоче героїчного й гарного, шанує великих поетів або святих, - той дурень і донкіхот.

— Но, во-первых, мне стало жаль Гёте, ведь я его очень, очень люблю, а кроме того, мне вдруг подумалось… ну, я подумал или почувствовал что-то вроде того, что вот, мол, я сижу у людей, которых считаю своими и о которых думал, что они любят Гёте, как я, и видят его примерно таким же, как вижу я, а у них стоит эта пошлая, лживая, приторная картинка, и они находят ее великолепной, не замечая даже, что ее дух — прямая противоположность духу Гёте. Они находят ее чудесной, и по мне — пускай, это их дело, но у меня уже нет никакого доверия к этим людям, никакой дружбы с ними, никакого чувства родства и общности. Впрочем, дружба и так-то была не Бог весть какая. И тут я разозлился, загрустил, увидел, что я совсем один и никто меня не понимает. Вам это ясно?

Я не видел способа уйти от того, что меня страшило. Даже если сегодня в борьбе отчаяния с трусостью победит трусость, то все равно завтра и каждодневно передо мной снова будет стоять отчаяние, да еще усугубленное моим презрением к себе. Так я и буду опять хвататься за бритву и опять отбрасывать ее, пока наконец не свершится. Уж лучше сегодня же! Я уговаривал себя, как ребенка, разумными доводами, но ребенок не слушал, он убегал, он хотел жить. Опять меня рывками носило по городу, я огибал свою квартиру размашистыми кругами, непрестанно помышляя о возвращении и непрестанно откладывая его. Время от времени я задерживался в кабачках, то на одну рюмку, то на две рюмки, а потом меня снова носило по городу, размашисто кружило вокруг моей цели, вокруг бритвы, вокруг смерти. Порой, смертельно устав, я присаживался на скамью, на край фонтана, на тумбу, слышал, как стучит мое сердце, стирал со лба пот, бежал снова, в смертельном страхе, в теплящейся тоске по жизни.