Культ

З перших сторінок книги я зрозуміла, що читаю абсолютний шедевр, де прорахований і гумор і ця атмосфера так би мовити неформальна, перенасиченість назвами крутих гуртів, авторів книг та інших речей, які примушують відчувати естетичне задоволення, тому що всі ці деталі настільки близькі..
Книга легко читається, хоч початок трохи відрізняється від кінцівки за типом емоцій,можливо.
Не очікувала, що буде трохи своєрідної фантастики.
А ще мене приводить до емоційного екстазу оформлення книги(фото COIL)
Одним словом, ГОДНОТА))
і шкода, що лише зараз прочитала - такі книги краще читати у 14-17р.

Вот уж действительно очень тяжело писать отзыв на любимые книги, особенно когда они немотивированно любимы. Первое прочтение в 16 лет и ужасное распирание эмоциями от невозможности поделиться - и не с кем (одноклассники "Мастера и Маргариту" не могли ни осилить, ни осознать),и стыдно, страшно, неловко - какие-то демоны, наркотики, алкоголь, секс, ну ничего себе! Это вам на "Катерина" с "Сероглазым королем", это непонятная и страшная современная литература:)

О Лавкрафте я тогда даже не слышала. Наверное, если бы сначала прочитала что-то из него, Дереша я бы обвинила во вторичности и фанфиковости сюжета. Поэтому и не бралась перечитывать столько лет и очень выборочно ее советовала. И хотя на первых главах я с грустью замечала эту самую вдохновенность Лавкрафтом, но уже в середине опять погрузилась в жизнь подростков. Все таки Дерешу категорически замечательно удается эта тема - "Поклоніння ящірці" лучшее тому доказательство. Хотя лично у меня "Культ" стоит отдельно, она не просто о подростках, не просто о Ктулху и Йог-Соттоте, а о чудных уровнях снов, с триллером хоть куда, интригой до самого конца. А главное, за что я так люблю Дереша - детальность его мира. Мідні Буки - будто настоящий городок где-то там, в Прикарпатье, эдакая поместь Старого Самбора и Моршина - туман с гор, узкие улочки, каменная кладка. Добротная, качественная литература и вдвойне приятно, что украинская.

Дуже дивна , як на мене , книга.
Спочатку було схоже на " Поклоніння ящіріці " : про молодь, якою вона є, sex, drugs and rock&roll!
Потім стало схоже на " Ночной дозор " : якісь Обрані, якісь паралельні світи і т.п.
Ну і фінал дуже нагадав фільм " Начало " Крістофера Нолана : різні поверхи сновидінь, які дуже неясно плутаються...

Але не дивлячись на усі паралелі, книга оригінальна. Не така мозголомна, як " Архе", та всеж більш закручена, аніж " Поклоніння ящіріці ".
Читається дуже легко ( можливо це мені здалося, бо " Культ " я читав після " Архе ".), як завжди трохи гумору досконало доповнюють усю картину.
Коротше , шанувальникам творчості пана Дереша дуже сподобається. Тут усе в стилі.
Також книга дуже гарно підійде для знайомства із творчістю Маестро.

7 із 10.

Такої дурні я давно не читала. Цю книгу навіть не дочитала. Вчора прочитала "Голову Якова". Там хоча б ідея сподобалася, а тут взагалі нічого. Зрозуміла, що він цікавиться містикою (згадує Говарда Лавкрафта, різну міфологію), якісь сни, гриби, куріння. Не зрозуміла я його твору. Тим паче зашла на його сторінку в соц. мережах и зрозуміла, що він з раннього віку цікавиться потойбічним, просвітленням, медитацією. В мене інше світорозуміння, тому я не розумію автора. Більше його книг не збираюся читати.
Згодна з виразом, який прочитала в його групі: З листів читачів:

Цьому роману вже більше 20 років (складно уявити). Дереш його написав у 17 років (ще складніше уявити). Книга досі актуальна після стількох років і змін поколінь (інакше як талантом автора не пояснити). Мідні Буки - вигадане місто (отакої).

Культ - це подорож по снам, гуртожиткам нульових та по мізках тогочасної молоді. Головні герої (язик не повертається сказати «персонажі») стикаються зі злом яке поволі захоплює місто, чи всю землю? чи всю реальність? За час книги Юрко, Дарця, Семпльований, Павук, Риба-Сонце стали майже товаришами. Тому так радісно коли біда їх обходила, і так… не буду продовжувати другу частину.
Стильово, свіже, поглинаюче - це все Культ: контркультурне писання яке саме собою задає власну культуру. Досі.

Бувають романи по яким одразу можна визначити вік автора, ось по «Культу» одразу видно, що писав його молодий чоловік. Віком такий як і його герой – Юрко Банзай, зазвичай, с такими ж поглядами на життя та з такою ж філософією.
Студента біологічного факультету направляють на стажування в містечко Мідні Буки, де він починає викладати старшокласникам біологію. По-перше, дивно, як такому хлопцю, як Банзай, який тричі майже не помер через передозування різними психотропами, взагалі довірили викладати? По-друге, визивають легке спантеличення імена та прізвища, які фігурують не тільки серед молоді, а й серед поважних вчителів. Питаєш себе: чи в одній країні ми живемо?
Перша частина роману починається як звичайна історія кохання студента і молодої школярки. При чому, історія хоч і йде в цьому напрямку і від цього так і разить педофілією, але приблизно в середині книги робить кульбіт і перевертається в дещо спрощеного Кастанеду. Так історія набуває фантастичних рис. Головний герой – Юрко Банзай виявляється на кшталт шаманів здатен покидати своє тіло і мандрувати іншими світами. Чимось він переходить дорогу такому ж мандрівнику, місцевому бухарю та по сумісництву сторожу у коледжі – Корію. Намір останнього впустити в цей світ піту істоту на ім’я Йог-Соттот. І в цьому йому заважає місцевий гастрольор-викладач – Банзай, напів нарик, напів просто упорота людина. І лише в кінці читачу пояснюють, чому є таким важливим цей Юрко.
Кінцівка взагалі чудернацька, історія поступово спадала в такий маразм, що в кінці воно все просто бабахнуло. Починаючи від сцени боротьби директора Андрія та медсестрі Аліски і закінчуючи фінальним батлом в якихось там болотах в іншому світі, де всі отримують пізлей. Погана історія, шо тут ще можна сказати.
Це як раз той випадок, коли видно, що автору на момент написання цього твору було 16 років, бо ця какофонія могла народитися тільки в голові юнака, який долає пубертатний період. Нагромадження подій, які по суті своїй не пов’язані, не виразна любовна лінія, схематичні та несимпатичні герої з дивними іменами та ще більш дивними характерами і т. ін.
Ніколи не перечитувати.

Как ни странно, субъективно Культ мне ближе всех произведений Любка. Да, первый роман, сырой, наивный, не отточенный. Все делают скидку на крайне юный возраст автора, и я тоже ее делаю. И все же... Меня нисколько не смущали эти шероховатости, и я бы предпочла их той претенциозности и оригинальности ради оригинальности, коя начала активно сквозить с последующих романах. Наверное, все дело в том, что аматор вкладывает больше души, и первые его произведения всегда более искренние. Это в большей степени акт творения, чем стремление заработать.