Песочный человек. Избранное

Небольшая по формату книга Гофмана «Песочный человек» является, по моему мнению, одной из самых заметных книг на тему мистики и страхов, созданных в 18-19 в.
Страх - одна из наиболее сильных человеческих эмоций. Причём, он может принимать самые разные формы.
У героя книги, Натаниэля, страх идёт из детства и связан с Песочным человеком. Об этом он рассказывает в письме к своему другу Лотару.
В детстве мать Натанаэля говорила детям, если они не хотели идти спать, что идёт Песочный человек. И каждый раз по лестнице громыхали мерные, тяжелые шаги.
Однако на вопрос Натанаэля, кто такой Песочный человек, мать отвечала, что никакого Песочника нет. Натанаэль не верит ей и спрашивает у старой няни. Ее рассказ страшно напугал мальчика и возбудил его воображение. По словам няни, Песочник - это злой человек, который приходит за детьми, когда они не хотят спать, и выклевывает им глаза.

Любопытство подстрекало Натанаэля подсмотреть, кто такой Песочник, что приходит по вечерам к его отцу. Однажды он спрятался в кабинете отца и увидел, что страшный Песочный человек - это старый адвокат Коппелиус.
Натанаэль повзрослел, однако Песочный человек поселился в глубинах его подсознания, оставаясь для него ужасным призраком.
Из письма Натанаэля мы узнаём, что зловещий Песочник- Коппелиус вновь возникает в его жизни. Только теперь его зовут Джузеппе Копполо и он механик.
Клара, возлюбленная Натанаэля и сестра Лотара, пытается в своих письмах и во время короткой встречи с ним, успокоить его страхи. Она говорит ему, что зло имеет над ним власть, пока он сам верит в него. Натанаэль разгневан ее словами, но перед отъездом на учебу они мирятся.
По возвращении он узнаёт, что его квартира сгорела, и друзья перенесли все его вещи и книги в другой дом. Новая квартира находится прямо напротив дома профессора Спаланцани. В окне его квартиры Натанаэль каждый день видит прекрасный профиль дочери профессора- Олимпии.
Снова появляется Коппелиус-Коппола и Натанаэль покупает у него подзорную трубу. Через неё он смотрит на Олимпию и все больше пленяется ее великолепным образом, забывая о Кларе. Он не замечает, что девушка напоминает скорее автомат, чем живого человека, и собирается жениться на ней.
«Злополучная жизнь Натанаэля» походит к своему мрачному завершению.

Рекомендую читать любителям мистики и страшных сказок.

Ну что сказать ни для кого не секрет, что мир полон лицемеров и самодуров. Все решает красота, деньги и власть, и как ни кричи, что главное в человеке душа, а в реальности многие люди не будут смотреть в душу другим людям, если им не угодит внешность, но бывает и исключение конечно.
Так и крошка Цахес носит своеобразную маску, только она волшебная: будучи мерзким уродцем с отвратительным нравом в глазах людей он прекрасен и богат, а ещё имеет власть и неплохую должность, а когда люди видят его истинный облик, то ужасаются.
В общем книга не плохая.

Фантастичний і водночас реальний, так би мовити, двоплановий світ німецького письменника, представника романтизму Ернста Теодора Амадея Гофмана, був створений за допомогою романтичного гротеску. Загалом, використання гротеску є дуже популярним у літературі епохи Романтизму. Це невимушене поєднання мотивів, образів та гра з ними, балансування або повне ігнорування між раціо та зовнішньою правдоподібністю.
Контрастність – ось що важливо зауважити, аналізуючи твір Ернста Гофмана «Золотий горнець». З перших сторінок в реальність невимушено вривається образ старої, яка проклинає студента, саме тут світ починає будуватися за рахунок деформації зовнішньої пластики реальності.
Цей світ одночасно іронічний і містично жахливий: світ персонажів, що вміють змінювати своє обличчя, таких як архіваріус Ліндхорст, який з’являється перед читачем то птахом, то іскрою, то кімнатною рослиною. Неймовірні речі постають перед героєм зненацька: «Раптом бронзова особа скривилася й оскалилася в огидну посмішку й страшно заблищала променями металевих очей. Ах! Це була яблучна торговка від Чорних воріт».
Світи у творах Е. Т. А. Гофмана не тільки поляризовані, але й зведені. Ієрарх першого, маг Саламандр, виступає й адептом звичайного світу. Тому для Ансельма усвідомлення чарівної каліграфії під керівництвом Ліндхорста не тільки можливе й манить у чарівний світ, де він знайомиться з дочкою архіваріуса-чарівника Серпентиною, а й сприяє соціальному піднесенню у світі звичайному. Він пов’язаний із чарівним. Зростання Анзельма відбувалося у двох напрямках (альтернатива просвітницькому “вихованню почуттів”), це слугує поверненню світу до чарівних джерел і наповненню його життєвої сили.
Чорний кіт служить відьмі в “Золотому горнці”. Але виявляється, що кіт “освічений парубок гарного виховання”. Сенс гротескної метаморфози полягає у тому, що, молоді освічені люди у тодішньому суспільстві служать “чорним” справам, примкнувши до спільноти, членів якої поєднують інтерес до алхімії. У цьому натяк на бажання молоді підгледіти таємницю, опанувати потойбічне знання, мати змогу впливати на земні долі, змусити надприродні сили служити собі.
Варто зазначити, що перехід від реального до фантастичного будується у більшості випадків через природу: студент бачить чарівних змійок та закохується в одну з них саме у бузині, потім, бачить ті ж чудеса і у воді, плаваючи разом з доньками свого проректора Паульмана. Для романтика спілкування з природою – одне з ключових у його бутті. Гуляючи лісом, долиною, біля озер та рік, романтик знаходиться у стані гармонії з тілесним та моральним, з “раціо” та “емоціо”. На мою думку, варто приділити увагу останнім вказаним пунктам, які грають важливу роль у двоплановій побудові світу. Анзельм, саме сидячи з розпачу під бузковим кущем, почув дивовижне дзеленчання срібних дзвоників, зустрів змійок, в той момент він повністю віддавця своєму “емоціо”, та знівелював “раціо”. Таке ігнорування відкриває герою новий фантастичний світ. Але, досить лиш заговорити з студентом, достукатись до його “раціо”, як він раптово повертається у реальний світ, абсолютно розгубленим від побаченого.
Образ горнця з повісті це “людський” образ; де сфокусовано уявлення про природні процеси травлення (тілесність). Лілія, що виросла в золотому горнці постає як втілення краси, як спроба втілення романтичного ідеалу –друга опозиція цього гротескного образу, протиставлена першій (духовність).
Романтичний образ у творі може існувати тільки за межами емпіричного світу, за межами бачення, а здатен на це тільки Анзельм, який під кінець повісті опинився у чудесному світі поезії, Антлантиді.

Чудова дитяча книга. У свій час, вона змусила мене задуматись. Я пам'ятаю, ця книга змусила мене неймовірно здивуватися. Я ніяк не могла зрозуміти, як хороші вчинки інших людей можуть дістатися комусь іншому. Перенісши це на сучасність, я зрозуміла це не магія (через яку всі вважали, що все хороше зробив Цахес), а сувора реальність. Багато кому приписують те, що він насправді не зробив і це — сумно. Навіть для дорослих книга дозволить ще раз переосмислити деякі речі, а для дітей — це чудовий урок у житті.

Цю книгу мене "змусила" прочитати шкільна програма 9 класу. Із творчістю Гофмана я не знайома( Чомусь навіть"Лускунчика" я в дитинстві не читала... І тому це було перше знайомство з автором. Беручи в руки книгу я знала сюжет твору (велике спасибі вчительці світової літератури). ЇЇ розповідь мене надихнула і я була впевнена, що книга мені сподобається на всі !05%. Але... Я відкриваю книгу і після того,як прочитала перші два розділи я зрозуміла що книга мені зовсім не подобається, але потрібно читати далі, бо від шкільної програми нікуди не втечеш((( Далі в мені прокинувся нінзя - вбивця, який кричав:"Вбити Цахеса потрібно без затримки!Негайно!" Він так мене розізлив... Слів не можливо підібрати. Ну звісно я хвилювалася за Бальтазара та Кандіду та їх кохання. Прочитавши твір повністю, я заспокоїлася я зрозуміла, Чому книга входить у шкільну програму. Тут все дуже просто: на протязі всієї книги ми зустрічаємо багато цікавих висловлювань, що змушують нас задуматися над поведінкою, життям, почуттями та діями героїв. Тепер я сміливо можу порекомендувати цю книгу підліткам, що люблять читати. Дякую за увагу!)