Я б не сказала, що це книга про сучасну молодь, таку як вона є. все-таки, все ще не настільки жахливо та катастрофічно. Скоріше за все, зображені явища притаманні сьогодненню в їх найгіршому вияві. Учні під наркотою, з вчителем на ТИ та і взагалі вчитель якийсь педагогічно некомпетентний...
Що мене привабило в цій книзі, так це тема сну. Постійні переходи з цього світу в інший, суміш реального та ірреального, дуже захотілось після прочитання почитати більше про усвідомленні сни. Багато чого не зрозуміло в книжці, багато чого, як на мене, взагалі ні до чого...
Дивна книга. Але варта прочитання. Гадаю, кожному припаде щось до душі

Від книги з такою назвою, з таким ореолом навколо неї, з такою передісторією (молодий автор якому 16 років!!!) очікувалося більше. І взагалі, якби автор вирішив би закінчити книгу на першій частині, то було б чудово. Але б незавершено. Й банально та неоригінально. Було б ні про що б. А так у книги є "Частина Друга", яка додає чогось незвичного (в моє випадку псує все враження).
"Частина Перша". Нам представляють головного героя - Юрко Банзай. Типовий український хіпі. Неформал. Вчитель біології. Тестувальник різних видів заборонених речовин. Троль. Раніше зустрічався із дівчиною, яка за його словами була "сучкою" та занижувала йому самооцінку. Любитель буржуйського року 60-80х років. Юний Гумберт Гумберт (хоча ні, Дарця старшою була). Інтелектуал. Романтик. Цинік. Взагалом Славний малий. Дворова бикота таких на дух не переносить.
Головний герой зустрічає головну героїню - Дарцю Борхес (!). Мабуть, Linkin Park при створенні відео для свого хіта "Numb" черпали натхнення з цього образу. Дівчина-хіпі. Асоціальна. "Всі її задрали". Вигнанка із усіх соціальних груп. Неповнолітня учениця коледжу в якому працює її коханий "БанЗайчик". Бунтарка. Любить слухати оригінальнальну трійцю "Клубу 27", особливо Хендрікса.
Закрутилася в головних героїв ЛюбовЪ. Паралельно з цим описується безліч другорядних, не впливаючих на сюжет (а може суть сюжету в цьому?) подій. Куча думок про все на світі, автор жонглює цинізмом при розгляді безлічі життєвих ситуацій, описується шкільне життя, наркотики та їх вплив, атмосфера коледжу і т.д. і т.п.
І от благородні наші коханці-хіпі вирішили почати курити всякі не зовсім дозволені речовини. Я думаю відразу після цього почалася "Частина Друга". Вона нагадує наркоманський тріп головних героїв.
Дуже високі матерії та смисли описуються в другій половині книги. Не кожен збагне або зрозуміє. Я не зміг. Фантастична, високоезотерична частина розповіді. Або просто наркоманський тріп. Кожен судить по- своєму.
А так, щодо плюсів – мова книжки – це жива українська молодіжна мова 2000х. Чудово передано.
Також присутні алюзії на Юрія Андруховича (це слово "виграш" та сучасна бадьора українська манера писати) та на Стівена Кінга "Воно".
Висновок – якщо в інших книгах Дереша такий же сюжет як в "Культі", то не варто витрачати час. Якщо ж раптом нападе туга за сучасною українською мовою, то таки ще почитаю Любка Дереша.

Книга дуже непогана! але-але...
Атмосферність 5+. Маленьке містечко закрите від світу, таємниці, звичайний собі коледж, трохи іронії - це все я дуже поважаю, правду кажучи.
Сюжет сам по собі непоганий, деякі відступи 《на тєму》 різного непотрібного - гопів-стрілок - нуок.
Кінцівка мене жорстоко добила. Склалось враження, що вона була непродумана абсолютно. Звести всю атмосферу в нікуди, то треба вміти. Ще пролягли в мене паралелі з 'Воно' пана Кінга, тільки в українських реаліях.
Загалом, добре. Часу абсолютно не шкода.

Нехай пробачить мені автор, але книга мені не сподобалася. Не знаю, що має бути в голові зовсім молодого хлопця, щоб писати такий депресняк? Мені подобається мова Дереша, прикольні нариси з життя, але укурені роздуми й галюцинації, чужі усвідомлені сни - це не для мене. І головне, що кожна книга починається цікаво (також читала "Поклоніння Ящірці", "Намір!"), чекаєш якогось цікавого розвитку подій, нехай місцями навіть трагічного, а отримуєш якусь чорнуху. Причому таку, яку фантазія здорової людини не створила б. У мене після прочитання лишився неприємний посмак.

Первый раз я прочитала эту книгу 17 лет назад. Тогда мне было чуть больше 20-ти и я подумала «Потрясающе! Откровение! Шедевр!». На то время это была одна из моих любимых книг. Сейчас, в 40, я думаю «Что за хрень?». И хоть убейте не могу понять, что же тогда меня так сильно зацепило.

Отсюда делаем вывод, что каждой книге – свое время. И редко какая из них проходит испытание годами.

За последнее время это уже не первое мое разочарование в некогда любимой книге. Судя по всему, пора завязывать с перечитыванием.

Что касается «Культа», то это какое-то непонятное психоделическое месиво, в котором мне не удалось найти смысл. И, как и все книги Дереша, начинается он бодренько, а заканчивается полнейшим безумием, которое хочется поскорее дочитать и забыть.