Двойник

Після «Двійника» я вкотре переконалась в тому, як сильно люблю психологічні трилери з детективною лінією. До кінця життя готова їх читати. І знову обожнювані персонажі, новий маньяк, і книжка, яка надзвичайно швидко закінчилась.

Уявіть ситуацію: одного дня ви спокійно повертаєтесь з відрядження додому, поблизу якого сталось вбивство. Можливо, хтось із сусідів? Чи напад на вулиці? Проте натовп витріщається на вас, а їхні обличчя просто сіріють. Все просто, адже біля вашого дому знаходять жінку, яка є вашим відображенням, ви схожі з нею ледь не на всі 100%. Отак й розпочинається чергова пригода, яка трапилась з судмедексперткою Морою Айлз. От і виникає основна дилема: дізнатись, хто ж ця жертва-близнючка, хто вбивця, які його мотиви, ну і головне – чи загрожує щось самій докторці Айлз.

Убивство близнючки – лише вершина айсберга. Я навіть подумати не могла, настільки глобальною виявиться ситуація, й куди все це діло заведе. Окрім того, вдалий вступний розділ із жорстоким прецедентом, від якого аж кров холоне. І ця частина пазлика стане на своє місце лише під самий кінець. І в цьому кайф!

У книзі чітко вирізняються наскрізні проблеми:
Спадковість чи виховання;
Прийняття себе попри обставини й родовід;
Чи може бути зло спадковим.

Поки «Двійник» найкраща частина із серії про Ріццолі та Айлз (на цей момент я вже прочитала 5). Тут не лише про вбивство, а й про самих героїв, їхнє минуле, скелети в шафі. Той момент, коли є сильна сюжетна лінія, яку моментами затьмарюють душевні пошуки й проблеми людей. Не знаю, чи в серії будуть книги, які зможуть перевершити цю частину. Буду сподіватись. Бо було дуже потужно!

Маура Айлс возвращается домой после недельной поездки в Париж и обнаруживает полицию около своего дома. К ее ужасу оказывается, что убитая незадолго до ее приезда женщина, похожа на нее, как две капли воды. Это и становится отправной точкой в истории страшных убийств, растянувшихся на десятилетия.

Каждый раз, когда я беру в руки книгу автора, которого я люблю, испытываю смесь предвкушения и страха, что мои ожидания не оправдаются. Так было и в этот раз, но мои опасения не оправдались, нет, более того – пожалуй, теперь это моя любимая книга из цикла. Очень интересная, запутанная и неоднозначная история. Особенно линия с семьей Мауры – после всего этого мне ее персонаж интересен даже больше, чем раньше. Претензий к сюжету, убийцам, героям нет никаких – как и всегда, все на высоком уровне. А история с убийством похожей на нее девушки оказалась не такой однозначной, а с довольно неожиданным для меня поворотом в конце.

В общем, в очередной раз я признаюсь в любви к книгам Тесс, однозначно, это абсолютно мой автор.

Снова Герритсен, снова медицинский триллер, снова ни за что не оторваться (читаю уже третью этой серии за месяц, остановите меня, кто-нибудь!!!)

Маура узнает о своих биологических родственников, после того как у ее дома застрелили ее же двойника.
Риццоли, округлившая и вот-вот готовая родить расследует целый ворох преступлений на пару с Маурой.
Снова мы встречаемся с этой противной психологиней, которая питается подробностями преступлений, а особенно - замысловатых серийных убийств...

И вот мысль, что не покидает меня уже долгое время. Если убийца псих или шизофреник, внутренне как-то проще обосновать то, что им двигало, чем если преступник хладнокровно и с четким расчетом производит все манипуляции, планирует, выжидает и нападает. От этого прямо кровь стынет.