Рецензия на книгу
Двойник
Тесс Герритсен
Аноним3 ноября 2020 г.Після «Двійника» я вкотре переконалась в тому, як сильно люблю психологічні трилери з детективною лінією. До кінця життя готова їх читати. І знову обожнювані персонажі, новий маньяк, і книжка, яка надзвичайно швидко закінчилась.
Уявіть ситуацію: одного дня ви спокійно повертаєтесь з відрядження додому, поблизу якого сталось вбивство. Можливо, хтось із сусідів? Чи напад на вулиці? Проте натовп витріщається на вас, а їхні обличчя просто сіріють. Все просто, адже біля вашого дому знаходять жінку, яка є вашим відображенням, ви схожі з нею ледь не на всі 100%. Отак й розпочинається чергова пригода, яка трапилась з судмедексперткою Морою Айлз. От і виникає основна дилема: дізнатись, хто ж ця жертва-близнючка, хто вбивця, які його мотиви, ну і головне – чи загрожує щось самій докторці Айлз.
Убивство близнючки – лише вершина айсберга. Я навіть подумати не могла, настільки глобальною виявиться ситуація, й куди все це діло заведе. Окрім того, вдалий вступний розділ із жорстоким прецедентом, від якого аж кров холоне. І ця частина пазлика стане на своє місце лише під самий кінець. І в цьому кайф!
У книзі чітко вирізняються наскрізні проблеми:
Спадковість чи виховання;
Прийняття себе попри обставини й родовід;
Чи може бути зло спадковим.Поки «Двійник» найкраща частина із серії про Ріццолі та Айлз (на цей момент я вже прочитала 5). Тут не лише про вбивство, а й про самих героїв, їхнє минуле, скелети в шафі. Той момент, коли є сильна сюжетна лінія, яку моментами затьмарюють душевні пошуки й проблеми людей. Не знаю, чи в серії будуть книги, які зможуть перевершити цю частину. Буду сподіватись. Бо було дуже потужно!
053