Вперше почув оповідання в авторському виконанні на якийсь акції «Смолоскипу», на яку потрапив випадково. Здалося, що автор вміє писати і пише і смішно, і якісно. А от «БЖД» виявилася книжкою слабкою. З першої сторінки автор намагається сподобатися читачу, боїться, щоб читач не засумував, натужно жартує, ніби працює фельєтонистом в "Перці" і боїться втрати роботу. Персонажі одновимірні. Нігадяї мають одну нігадяйську рису. І є складний головний герой (плюс кілька другорядних позитивних, які знову-таки мають ніби один бік – хороший друг, красива дівчина). Підліткова писана-переписана тема "ми такі неформали, ми такі розумні, що п'ємо водку, бо світ нас не розуміє", книжка Ортеги-і-Гассета, яку герой не цитує, тільки ходить з нею під пахвою, – це вже певна торгова марка укрсучліту (у Чеха в "Цього ви не знайдете в Яндексі" функцію такої самої фантомно-інтелектуальної мітки виконує томик Гегеля). Напевно, томик має відразу позначати високі інтелектуальні потреби героя, але натомість створює враження, що гегелегассети треба герою для ваги – щоб не улетіти в заоблачні висі у зв'язку з повною повітряністю образу. В цій інтелектуальній битві з книгою наперевіс герою зберігти цноту – жодних видимих результатів знайомства з Ортегою-і-Гассетом ми не бачимо. Дратує вічне балансування між страхом опуститися до відвертої попси (ніби «комерційна література» це щось ганебне, за яке обов'язково має бути соромно) і страхом (невмінням?) написати щось глибоке. Не побачив ані свіжих ідей, ані свіжого виконання. Підліткове бажання написати книгу.
12 понравилось
