Собрание сочинений в шести томах. Том 3

Полковник знав, які нудні чужі розповіді про війну, і тому змовк. Це завжди виключно особисте, - подумав він. - Ніхто не цікавиться війною абстрактно, хіба що справжні солдати, а їх не дуже багато. Ти готуєш їх, а найкращого з них убивають, і, крім того, кожен так заклопотаний власними справами, що нічого не чує й не бачить. Думає тільки про те, що сам пережив, і поки ти говориш, міркує, що б таке мудре відповісти, чи як добитись підвищення в чині або якоїсь вигоди для себе. Навіщо ж тоді набридати цьому хлопчині, який, не дивлячись на медаль за поранення, нашивку фронтовика та інші брязкальця, зовсім не був солдатом; на нього силоміць надягли військову форму, а зараз він, очевидно, поклав собі лишитися в армії з якихось власних міркувань.

"Но смерть – дерьмо, – думал он. – Смерть приходит к тебе мелкими осколками снаряда, снаружи даже не видно, где она вошла. Иногда она ужасна. Она может прийти с некипяченой водой, с плохо натянутым противомоскитным сапогом или с грохотом добела раскаленного железа, который никогда не смолкал. Она приходит с негромким потрескиванием, предвещающим очередь из автомата. Она приходит с дымящейся параболой летящей гранаты и с резким ударом мины.

Я видел, как она падает, оторвавшись от бомбодержателя, и описывает в воздухе причудливую дугу. Она приходит с оглушительным скрежетом металла, когда ломается машина или когда просто отказывает управление на скользкой дороге.

Но я знаю, что ко многим она приходит в постели как оборотная сторона любви. Я прожил с ней по соседству почти всю жизнь и отмеривал ее другим – в этом было мое ремесло. Но что же мне рассказать моей девушке в это холодное ветреное утро, здесь, в «Гритти-палас»?"