Тронка. Собор

Найкоротші у світі ночі - ночі закоханих. Незчуєшся, як і змайне така ніч, відпливе зорями, відбагряніє загравами за Дніпром.

Привела тата Віруньці - од вітру валився той нужденний скелет у обмотках… Одхаяла, відволодала його мати, підлікувала, з могили видерла, - на таке здатна справжня подружня любов.

Кажуть, що інстинкт смерті є нібито визначальним у житті людини. Нібито все диктує страх перед невідомістю, перед тайною зникнення… Та чи так це насправді? Чи не більше мусить лякати живущого те, що проіснувати він може марно, безцільно, пройти дорогу життя людиною-авоською, відцвісти свої весни пустоцвітом? Так у чому все-таки він, «конечний зміст всієї мудрості земної?» Як бути справжнім? Як досконалитись? Як маєш повестись, щоб відчути себе перед лицем всесвіту справді вінцем природи?

Жінки, по-моєму, перевершують чоловіків відвагою почуття і його красою… Коли я бачу жінку в любові, у святості чекання, мені хочеться вклонитися їй!

Малою стає планета, а людина велетнем стала. Вона може зруйнувати це небо, хоча й не може його створити знов. Спроможна спалити хмари, що ото рожевіють на сході, але знову не витворить їх. У владі людини — отруїти повітряну оболонку планети, отруїти води океанів, хоч потім очистити їх вона вже ніколи не зможе... Але якщо може людина так багато, то під силу їй і припинити все це!

"Все, власне, так просто, - думалось йому,- варто тільки усвідомити, що живеш один раз, що життя - це той рейс, який не повторюється, і що його треба провести достойно..."

"Тронка"

... людина, яка зазнала горя, більше здатна чути інших...

Чи світ йде до того? До того, що на сцену виступають тільки двоє: Руйнач і Будівник. Але знати б тобі: зайнятий руйнуванням неминуче деградує.

Всі ми руйнуємо. Руйнуємо тим, що осторонь стоїмо, своєю байдужістю! І зараз самі сіємо байдужих! Плодимо жорстоких...Самі плекаємо руйнача!

Чи не більше мусить лякати живущого те, що проіснувати він може безцільно, пройти дорогу життя людиною-авоською, відцвісти свої весни-пустоцвіти.

Адже людина доти й людина, допоки не втратила здатність бачити, крім потворностей життя, і його красу.

Людині дано пам'ять, що сягає у віки, тому вона й людина.

Каліка той, хто не здатен предківщиною дорожити.

Бо ми хоч бідні, але горді. Живемо в тіні, але сонце бачимо. Бачимо, де будівник справжній, а де псевдобудівник. Комфорт і порядність — це, по-моєму, могло б стати девізом часу. Між силами добра і зла зберігай рівновагу, крайнощів уникай… Одне слово, як той казав: не будь солодким, бо розлижуть, не будь гірким, бо розплюють…

Ти щастя шукай, правди в усьому дошукуйся, а не нових свiтiв! Та тiльки якраз в тому шуканнi, може, i щастя його найбiльше... Така вже, видно, природа людська: вiдiмкнув дев'ять замкiв, хочеться вiдiмкнути й десятий...

А мистецтво - це невигубний слід людства, його злети, його верхогір'я, на яких панує дух перемоги над смертью, дух нкзнищенності...

Завжди знайдеться ескімос, котрий дасть вказівку жителям тропіків, як їм поводитися під час спеки.

Комфорт і порядність - це, по-моєму, могло б стати девізом часу. Між силами добра і зла зберігай рівновагу, крайнощів уникай.. Одне слово, як той казав: не будь солодким, бо розлижуть, не будь гірким, бо розплюють...

І самий смисл буття чи не в тому, щоб пити красу цих ночей, жити у мудрій злагоді з природою, знати насолоду праці і поезію людських взаємин? І щоб навчитися цим дорожити, відчути потребу все це берегти...

Затіяти гру якусь чи й пісню організувати - все це вийде у тебе, з вогником вийде, його ти й досі не втратив!..