Прощай оружие. Старик и море. Праздник, который всегда с тобой. Рассказы

книга в-первые заставила задуматься о париже, как о реально существующем организме, дышащем и живущем! улицы-сосуды, люди-кровь, кафе - жизненно важные органы.... весь шарм и непомторимость французской столицы вобрало в себя каждое слово этого произведения. кажется, окажись я вновь на улочках парижа с этой книгой в руках, я бы гораздо ясней и фееричней почувствовала всю ту гамму ощущений, с которой этот город воздействует на человека. только без должных мыслей, нам этого не ощутить.
кроме описаний парижа и фицджеральда в книге подчерпнуть нечего, сюжет не-о-чём. а, жаль... могла б получится отличная история.

«Старик и море» – визитная карточка Эрнеста Хемингуэя, последнее и одно из самых известных художественных произведений, изданных при жизни писателя (1952 г.)

Это история о бедном кубинском рыбаке Сантьяго, от которого отвернулась удача. 84 дня подряд старик возвращался из моря без улова. Но на этот раз он уходит далеко от берега и ему на крючок попадается марлин размером с лодку. Перед стариком встаёт неимоверно трудная задача: вытащить добычу из воды и привезти к берегу, отбиваясь от акул. Все это ему предстоит сделать в одиночку, так как его помощник, мальчик Манолин, был вынужден перейти на другую лодку.

«Старик и море» – это притча о проверке на прочность характера, силы воли и веры человека, столкнувшегося с превратностями судьбы. Здесь есть аллюзии на жизнь самого Хемингуэя,  богатый символизм и отсылки к библейским мотивам, которые не всегда легко увидеть, но ты их чувствуешь, все больше задумываясь о смысле жизни, предназначении и месте человека в мире.

Сюжет кажется невероятным, но детальное описание процесса выглядит так натурально, что ты будто оказываешься со стариком в одной лодке. Лаконичный, точный и выразительный язык Хемингуэя, передающий напряжение и драматизм ситуации, а также внутренний мир персонажа, заставляет сопереживать ему, как себе.

Это интересно читать и ещё интереснее анализировать. Но даже не вникая в тайные смыслы, понятно, что это произведение гораздо глубже и многограннее, чем просто захватывающая история борьбы человека со стихией. Каждый возьмёт из повести что-то своё, а перечитывая, будет находить новое.

Коли я писала рецензію на іншу книгу цього автора, подумала: «Чому я не написала відгук на ту книгу, яка справді познайомила мене з автором?» Тепер я це виправляю. Загалом, я не дуже люблю оповідання та короткі тексти, коли не встигаєш повністю поринути в сюжет, але тут думки автора про Париж викладені досить чітко й лаконічно.

Ця книга — наче вікно в минуле, через яке можна побачити Париж 1920-х років, відчути його атмосферу та доторкнутися до життя одного з найвидатніших письменників.

Гемінґвей описує свою молодість у Парижі — місті, яке надихало його та живило його творчість. Під час читання відчуваєш, як вулиці, кафе, люди й події оживають прямо перед очима. Це неймовірне відчуття — наче ти сам прогулюєшся Монпарнасом, сидиш у кафе "Клозері де Ліла" і слухаєш розмови відомих особистостей того часу.

Особливо яскраво Гемінґвей описує свою дружбу з іншими письменниками — Ф. Скоттом Фіцджеральдом, Гертрудою Стайн, Езрою Паундом. Ці зустрічі та розмови відкривають двері в світ літератури та мистецтва, спонукають замислитися над тим, як народжуються великі твори. Їхні історії, успіхи та невдачі стають частиною унікального полотна життя в Парижі. Особливо мене і розсмішило, і здивувало ставлення автора до Фіцджеральда та його дружини. У цих моментах відчувається сарказм і певна іронія, що робить автора більш живим, а не ідеалізованим.

Гемінґвей пише про повсякденні радощі та труднощі з такою щирістю й теплом, що неможливо не перейнятися його настроєм. Щоранку він працював у кафе, насолоджувався простими речами — хорошим вином, їжею, прогулянками містом. Його любов до Парижа передається в кожному рядку, і це робить книгу напрочуд живою та близькою читачеві.

Я була надзвичайно здивована тим, що книга мені справді сподобалася, а мій початковий скептицизм з кожною сторінкою ставав все слабкішим. Читаючи «Свято, яке завжди з тобою», ти ніби відкриваєш для себе Париж заново. Бачиш його очима Гемінґвея, відчуваєш його пристрасть і натхнення. Це не просто спогади, це подорож, яка залишається з тобою назавжди. Книга вчить радіти життю, цінувати кожну мить і не боятися слідувати за своїми мріями.

Неймовірно рада, що саме цю книгу обрала для справжнього та свідомого знайомства з автором.