Повести и рассказы. В двух томах. Том 1

Обличитель нравов Бальзак продолжает беспристрастно освещать неприглядную прозу жизни. Несправедливость, лицемерность, собственничество нравственных калек рядом с благородством, которое неизменно проигрывает. Несчастья, бедность и никакого "всем злодеям по заслугам". Но пока мы продолжаем сочувствовать обделенным, и как следствие, в силу своей возможности пытаемся бороться за ту иллюзорную "справедливость", ничего не потеряно.
Осознанность ситуации (даже с горьким знанием того, что ничего не изменишь) - рождает нравственное чувство, воскрешает или открывает такое явление, как совесть. Подобные книги прививают эту осознанность, и за нами остается только сохранить ее.

Последний абзац - брехня.

Много книг о жестокости, о похоти, о слабоволии, но книг о таком грехе, как жадность, куда меньше. Много прекрасных и харизматичных персонажей, но таких, как Гобсек, - единицы. Образ Гобсека кажется до странности непривлекательным, и в этом, на мой взгляд, заключается главная изюминка данного произведения.

Абсурд, гипербола, притча. Не люблю искать в книгах глубокий смысл, но, думаю, это произведение утратит свою актуальность только тогда, когда люди перестанут пользоваться деньгами, если таковое произойдет.

Очередной обман от системы образования. Со школы сложилось мнение, что Бальзака читать низзя.

Произведение неожиданно очень понравилось. Красивое, легкое, со смыслом, написанное очень хорошо. Несколько удивило упоминание в тексте отца Горио – произведение с таким же названием есть в списке помимо «Гобсека» - это цикл? Надо прочесть.
Сюжет нетривиален, хотя конец немного удручил – Гобсек в течение рассказа казался личностью очень мудрой, пусть и циничной, – последнее безумство с портящимися в комнатах товарами было… Безумством. Грустно, что великие люди так плачевно оканчивают. В общем – прочту еще пару работ Бальзака и, думаю, смогу уверено сказать, что очень люблю этого автора…

Деньги всегда были вредством выживания, но после начала капитализма произошло нечто странное, деньги для человека стали, как удовольствие для гедониста. Ну вот Гобсек типичный пример такого существа. Тщеславный ростовщик, который хоть и хорош в анализе человеческой психологии, но сам повержен предрассудкам, когда дело касается немалой прибыли. И до чего же он скряга. Он все хранит, ничто без дела никуда не выкинет. Довольно глубокий и интересный рассказ, читать однозначно стоит, но эти реплики на полторы страницы немножко бесили меня.

Окей, прочитавши цю повість я поринув у... Куди? А насправді? Куди направило мене перо Бальзака? А переді мною з'явився розлад сучасної автору людини, яка ставить матеріальне вище за духовне, свої пріорітети над чужими... Цілком зрозуміло, що всі ми від природи егоїсти, але Гобсек -- це втілення нашої любові навіть не для себе, а для багатств.

Проте цей самий Гобсек був людиною надзвичайною, розумною, яка бачила інших наскрізь. Бальзак підводить нас до того, що не дивлячись на жагу до наживи, лихвар був чесною людиною.

Повість має художнє обрамлення (розмова Дервіля з графинею де Гранльє). І в самому обрамленні є іроничні нотки, яких не міг не кинути автор: графиня після того, як дізнається, що де Ресто має деякі статки, одразу змінює свій тон на більш прихильний до цього юнака. Письменник чітко окреслює контрасти між Дервілем та Гобсеком, яким через збіг обставин довелося стати, як мінімум, приятелями. Доброчинний, жалісливий адвокат повністю відтіняє образ свого друга.

Неможливо не відмітити того, що лихвар був розумною людиною з своїми філософськими поглядами на речі, які здебільшого вирізнялися цинічністю, матеріалістичністю. Проте чи звинувачую Бальзак у чомусь це створіння? Відповідь буде негативною. Бо ж він навіть виправдовує його як жертву обставин, як людину, яка живе так я вважає за потрібне і може. Безумовно, для суспільства цей лихвар огидний, проте тут ми бачимо і падіння суспільства, яке для своїх потреб йде на брехню, улесливість, розпусту і визнає Гобсека чи не своїм благодійником.

Щодо моїх вражень, то вони дуже нейтральні: не залишилось якогось негативного осаду, проте і позитивних вражень майже не назбиралося. Здається, цей твір можна віднести до категорії “прісні”, тобто до категорії творів, які не вражають у ніяку сторону, залишаючи читача не до кінця задоволеним, але й не розлюченим поганим сюжетом чи мовою автора.