Софокл. Трагедии

О, если в мире есть беда всем бедам,
Её вкусил Эдип!..

Бо лиш рідні годиться рідних горе
Глядіти і вислухувать у скрусі.

Хто радості
В житті позбувся, не живий для мене той,
Лише бродячим трупом я б назвав його

Всі-бо люди ми,
І кожному властиво помилятися.
Хто ж помиливсь, якщо не безрозсудний він
І не пропащий, впавши, не лежатиме,
А встане й тут же помилку ту виправить.
А впертість горда свідчить про убогий ум

Кому здається, що лиш в нього розум є,
Й душа, й дар слова, в того, як роздивишся
Насправді, то немає нічогісінько.

Тих не люблю, хто любить на словах лише.

Та знай, проте,— хто найтвердіший вдачею,

Той падає раніше, найміцнішу сталь,

475] В горнилі вогняному загартовану,
І розламати можна, і розбити вщент.

Відомо й те — коневі норовистому

Гамує шал мала вузда. Хто в рабському

Ярмі, тому нема чим величатися

Але людину важко розпізнати нам,

Її всю душу, і думки, і наміри, .

Якщо вона у владі їх не виявить.

Здесь, молвит бог. Кто ищет, тот находит;
А кто искать ленив, тот не найдет.

Креонт

Дурная власть — не власть.

До улик несомненных

Не осудим Эдипа:

Ведь крылатая дева

На глазах у народа

Подступила к нему,

И признали Эдипа

Наши Фивы, заслугу

Оценили его.

Нет, не верю его преступленью.

Язык твой остр; но кто во всяком деле красноречив, тот праведным не будет.

А вам, о дети,- будь умом вы зрелы,
Советов дал бы много... Вам желаю
Жить, как судьба позволит... но чтоб участь Досталась вам счастливей, чем отцу.

Чтоб умереть, немного старцу нужно.

Увы! Как страшно знать, когда от знанья
Нет пользы нам!

Ведь крепостная башня иль корабль -
Ничто, когда защитники бежали.

Насколько разум выше всех богатств...

И храбрецы пытаются бежать,
Когда Аид к их жизни подступает.