Ребекка

Я буду думать о цветущей сирени и о счастливой Долине. О том, что нетленно, что не может исчезнуть. Эти воспоминания не причинят мне боли.

«Feci, guod potui, faciant meliora potentes».

Якби ж зробили винахід ..., який дозволив би зберігати спогади у флаконах, мов парфуми. І вони б ніколи не тьмяніли й не застоювались. А тоді, щойно захочеш, можна було б відкрити флакон і нібито пережити ту мить знову.

Такого удовольствия, какое я получил от этой нашей с вами беседы, я уже давно ни от чего не получал. Вы заставили меня забыть о самом себе и копании в своей душе, вывели из ипохондрии, которая терзает меня уже целый год.

Их появление было так внезапно, что поразило, даже испугало меня. Эта фантастическая буйная поросль не была похожа ни на какие рододендроны из тех, что я видела раньше. Эти чудовища, вздымавшиеся к небу, сплотившие свои ряды, как батальон, слишком прекрасны, думала я, слишком могучи, они вообще не цветы.

— Меня всегда удивляло и даже возмущало .... то, как далеко разносятся слухи в таких вот сельских районах, как наш. Не понимаю, почему это происходит, но, к сожалению, у нас очень любят злословить.

Кумедно, подумала я, як відбувається вся ця життєва рутина, - що б не сталося, ми продовжуємо робити ті самі речі, влаштовуємо невеличкі вистави: їмо, спимо, миємося. Жодне лихо не здатне пробитися крізь панцир звички.

І чому, поглянувши на собак, одразу хочеться плакати? Їхнє співчуттся таким тихим і безнадійним

Усім людям на світі притаманне інстиктивне бажання надівати на себе якісь маски?

Якими ж схожими робляться люди, коли в них з'являється спільне зацікавлення

Незабаром усе зміниться, настане завтра, а тоді наступний день і наступний рік.

Всі мої спогади гіркі, і я волію робити вигляд, що їх не існує

І які ж саме миті з вашого юного життя ви хотіли б зберегти у флаконі?

Розовідати про мого батька було нелегко, і зазвичай, я ніколи про нього не говорила. Він був моєю темною властивістю. Належав лише мені.

Найшвидше подоржує той, хто подорожує сам.

Місячне світло здатне на дивні жарти з уявою

... так мог вести себя болезненно впечатлительный, склонный к подозрительности и страхам невропат, а не я, веселая и всем довольная от природы.

Она никого и ничего не любила, никого и ничего не боялась. И под конец она была побеждена. Но не мужчиной, не женщиной, нет. Морем. Море было сильнее её. Оно её одолело.

Скільки ж у світі людей, які постраждали та продовжують страждати через неспроможність розірвати власноруч сплетену павутину сором'язливості й замкнутості й у своїй сліпоті та безрозсудності зводять перед собою величезний перекошений мур, що заступає правду?

У порожньому будинку може бути так само самотньо, як і в переповненому готелі.