Algernon, Charlie, and I: A Writer's Journey

Мужчина с лёгкой умственной отсталостью соглашается на экспериментальную операцию, улучшающую функционирование его мозга. В результате его IQ вырастает на 115 пунктов, а кроме того, перед ним встают и этические проблемы. Он обнаруживает, что его личность до операции никого не интересовала (у слабоумных нет личности с точки зрения общества), что умным он хотел стать, потому что его мать вложила в него эту мечту и т.д., и т.п. Хотя книга 1959 года, но она поднимает злободневный вопрос: только ли интеллект делает человека человеком или роль интеллекта существенно преувеличена, и без доброты и гуманности интеллект ничего не стоит?
Тем не менее, книга мне категорически не понравилась. Вместо попытки ответов на вопросы, книга упорно (и торопно) давит на эмоции, грубо выдавливает из читателя слезу и спекулирует на жалости. Как обычно в таких случаях читателю жалко только лаборатных мышей.

Произведения Киза.Цветы для Элджерона.Очень поучительный,грустны и одно время радостный.
Чярли ему 32 года и он не как все люди,он слабоумный. Он не умеет читать, писать. Работает он в пекарне уборщиков.Он ходит в школу для слабоумных.Потом он попадает в одну лабораторию где различные дают ему тесты.Но нечего не может понять. Потом его проверяли, ему сделали эксперимент,где из слабоумных делали умных,у него получилось это.Но потом все обернулось праком
P.sИстория очень дает задуматься о людях и стоит ли смеяться над такими ,как он?.

Прочитавши ці цитати, ви, мабуть, не зрозуміли всю суть слів. Але перегляньте їх ще раз. Ви помітили, яким смутком та переживанням вони наповнені? На які глибоко фіілософські роздуми вони наштовхують?

Книга розповідає історію Чарлі - розумово відсталого 32-річного чоловіка, якого обрали для експерименту. Вчені-психіатри хочуть, шляхом хірургічних втручань, зробити його розумнішим.

Книжка написана у вигляді щоденника. Лікарі змусили Чарлі вести щоденника та викладати на папір своє життя для того, щоб прослідкувати зміни в його голові до та після експерименту.

Так багато всього хочеться написати... Але як тут напишеш, не розкривши сюжет книги? Доведеться обережно викласти своє враження після читання "Квітів для Елджернона".

Хочу почати з того, що мені так жаль Чарлі Гордона! Я немов побувала в шкурі розумово відсталої особи, поглянула на світ її очима . Відчула на своїй шкірі всі докори та образи нормальних людей. Дуже корисний досвід. Після цієї книги розумієш - що ж відчувають "такі" люди у суспільстві, у сім"ї.

Вся книга побудована на протиставленнях: геній протиставляється "дебілу" (вжито як діагноз), розум порівнюється з емоціями. А найцікавіше те, що ці всі чотири іпостасі поєднані в одній особі. І кожна проявляється по-різному в певні періоди життя.

Дуже емоційна книга. З трагічним кінцем. Прочитавши її розумієш всю трагедію "нерозумних" та геніальних людей. Усвідомлюєш всю жорстокість світу до таких осіб. В деяких ситуаціях впізнаєш себе. Цю книгу потрібно прочитати навіть для того, щоб змінити своє ставлення до "особливих" людей.

Для себе я зрозуміла ось що: тупий ти або занадто розумний - люди відносяться до тебе однаково.

Люди діляться на дві категорії: ті що рухають світ вперед своїми винаходами, і ті, що ними користуються. Можна подумати, що першим мало б житися краще, але зазвичай все навпаки. Розумні люди часто залишаються без розуміння та підтримки з боку оточуючих, їх вважають диваками, а от інша категорія людей живе прекрасно, в них море друзів, гарна робота та щаслива сім’я. Чому все так?

Книга «Квіти для Елджернона» – це історія хлопця на ім’я Чарлі Гордон, який є розумово відсталим, але який дуже хоче бути таким як усі. Він погоджується на цікавий, проте небезпечний експеримент, який може зробити його найрозумнішою людиною на землі. Все ніби просто, але читаючи його думки, з кожною новою сторінкою, я розуміла те, що до цієї книги не знала абсолютно нічого про таких як він. Я навіть не задумувалась, що такі люди думають про нас, звичайних здорових людей і не в повній мірі розуміла, яка я щаслива і чим мене обдарував Бог.

Як часто ми бачимо людей з обмеженими можливостями? Та практично кожен день. Але чи помічаємо ми їх? Напевно підсвідомо ми стараємось їх уникати чи думати добре, що це сталось не зі мною.

Коли здорова дитина і дитина, наприклад, хвора на аутизм чи синдром Дауна, разом бавляться на дитячій площадці батьки завжди стараються свою здорову дитину забрати подалі. Для дітей таких обмежень не існує. Вони відкриті. Діти маленькі ангели, і в першу чергу відчувають душу. Отже, ми з народження є іншими, ми народились без страху, без надбудованих стін та бар’єрів у спілкуванні між різними людьми, але вбиваємо в собі цю рису, а згодом вбиваємо її і в наших дітях.Чарлі сказав, «щоб завести друзів, треба мати більше, аніж просто високий коефіцієнт інтелекту»

Людина може досягти всього, інвалід вона чи ні, а все тому, що їй дано від природи вміння пристосовуватися. Дуже часто люди без рук та ніг малюють неймовірної краси картини, люди на візках підкорюють найвищі гори чи танцюють бальні танці, люди які ніколи не бачили цей світ оспівують його красу у своїх віршах та піснях. Вони знайшли себе і не закрилися у власному світі без людей та спілкування. Якщо у людини є голова, вона вже може працювати та заробляти. Але! Для цього потрібно, щоб важливі для неї люди вірили в неї. Віра здатна робити дива і вона потрібна всім. Одна фраза – «Ти зможеш! Я в тебе вірю» – дарує крили. А це вже початок. «Людина, що володіє розумом, але позбавлена здатності кохати і бути коханою, приречена на інтелектуальну і моральну катастрофу, а можливо, і на важке психічне захворювання»

Прочитавши цю книгу, ви почнете дивитися на світ іншими очима, ви почнете помічати людей не таких як ви, ви більше зрозумієте їх душу та думки, і це зробить вас добрішими.

Але, найголовніше ви перестанете жаліти, а почнете допомагати, принаймні просто не відводячи своїх очей, а звичайним «Привіт. Як тебе звати?».