Собрание сочинений в 7 томах. Том 1. Любовник леди Чаттерли. Дева и цыган. Ноттингем и шахтерский край

оман, опублікований у 1928 році, був заборонeний аж до 1960-го чeрeз надто відвeрті сцeни сeксу та eротики.

Сюжeт: шлюб лeді Чаттeрлі зруйновано інвалідністю чоловіка, що був на війні. Подружжя втрачає нe тільки фізичну, алe й eмоційну близкість. Самe тому лeді Чатeрлі звeртає увагу на лісника, який доглядає тeриторію іхнього маєтку...

Вражeння: автор пишe лeгко, чуттєво, просто. Пeрeд прочитанням, я, знаючи сюжeт, була впeвнeна, що буду засуджувати гeроіню. Алe ні. Автор настільки відобразив іі eмоціі та страждання, що я забула про пeрeсуди. Зрeштою, ій і так нe солодко. І добрe бити сeбe в груди, кажучи ”так нe можна”, коли у тeбe всe добрe （тьху, тьху, тьху）

Щодо інтимних сцeн.... Як на пeршу половину 20-го століття, то так, відвeрто. Навіть нe опису сeксу багато в книзі, ні. Радшe, відчуттів жінки під час близкості з чоловіком. .
Кому рeкомeндувати книгу, навіть нe знаю. Любитeлям жіночих романів - однозначно. І, мабуть, тим, хто нe боіться eкспeримeнтів з літeратурою, бо цe точно щось нe такe, як очікуєш.

Собственно, эта цитата точно отражает настроение книги. Ах, Старая Англия исчезает, ах, проклятое настоящее с его проклятой индустриализацией, а как раньше люди жили, как тонко чувствовали, почему они сейчас ничего не чувствуют?!

Я могу охарактеризовать содержимое книги как не самое захватывающее философское нытье и попытку познания человеческой сексуальности, причем попытку весьма однобокую, кмк. Или ты целиком отдаешься своим мужским или женским инстинктам, или ты безумная бесполая машина для зарабатывания денег. Или все решения продиктованы велением тела, или же велением разума, промежуточных вариантов нет. Для меня это выглядело так, будто автор берет конкретную мысль за основу, и в процессе повествования не размышляет над ней, не рассматривает с разных сторон, но только приводит и приводит подтверждения ее истинности, подгоняя события и мысли героев так, чтобы уж наверняка и без компромиссов. И эта субъективность конкретно в этой книге мне мешала. Потому что очень уж у нас с автором мировосприятние разнилось. Мне нужно было не только выдвижение теоремы, но и ее доказательство. Что плохого в том, чтобы всю жизнь писать книги или заниматься промышленностью? Что плохого в том, чтобы стать лучше всех на выбранном поприще? Почему это бездуховно, только лишь потому,что при этом человек никого искренне не любит, и что, все? Но... Ни к чему не стремиться и заниматься любовью - это много ума не надо. А ценностью обладает то, что дается нелегко, трудом и упорством. А все это все нытье и неприятие - малодушный страх перемен. Как мне кажется.

Читать про экзистенциональный кризис людей начала прошлого века вообще как-то ностальгически-трогательно. Oh dear, вы даже представить себе не можете, что вас ждет...

В общем и целом, получилось забавное чтение. То, что автор называет плохим, я называю хорошим, и наоборот. И как бы я ни бубнила и не закатывала глаза, книгу прочитала не без интереса. Познакомиться с чужой точкой зрения, последовательно изложенной в книге, обладающей художественной ценностью, никогда не будет лишним. Предполагаю, что в свое время это было своеобразным ответом на ходившие настроения "Будущее и прогресс избавят человека от унизительного процесса пищеварения и деторождения", призыв вспомнить о своем природном, что в нем нет ничего неприглядного или постыдного, что это естественно и поэтому красиво. (Поэтому тут всякие там попки-ласоньки, писи-каки и прочие приземленные вещи). Поэтому в целом мое одобрение, как же иначе.

«Любовник леди Чаттерли», входящий в огромное множество списков из разряда «Самые… романы» (подставляем любое из читаемые/скандальные/лучшие о любви и т.п.), показался мне довольно скучным и затянутым; только ближе к середине книги происходящее стало более-менее увлекательным.
Типичная, по большей части, история о неудовлетворенности в отношениях супругов, приводящей к определенным последствиям.
Главная героиня, Констанция Рейд замужем за баронетом Клиффордом Чаттерли, который прикован к инвалидной коляске после полученного на войне ранения.
Неполноценная супружеская жизнь поначалу не беспокоит Конни: ее муж умен, начинан и делает успехи на писательском поприще. Но постепенно ее одолевает скука, разочарование от пустоты существования. На этой ли благодатной почве или просто по стечению обстоятельств, Конни знакомится с местным егерем, нанятым Клиффордом; впоследствии они становятся любовниками.
Есть ли шанс на счастье у людей из разных миров? К сожалению, открытый финал этой истории не дает однозначного ответа на этот вопрос.
Скандальный для своего времени, роман таковым не воспринимается сейчас, по понятным причинам, даже не смотря на обилие подробно описанных постельных сцен.
Есть интересные мысли, есть над чем задуматься, но не более.
В общем, меня не зацепило, читала долго и с неохотой.
3 из 5.

Взялася читати її,бо зацікавило,чому книгу відразу ж піля виходу зняли з тиражу і заборонили видавати цілих 30 років.Чекала чогось шокуючого,надзвичайно емоційно-відвертого...Насправді ж читалося досить таки нудно. Попри мою любов до англійських романів. Стиль написання дуже нудний. Події розгортаються надзвичайно повільно.Десь до половини книги я взагалі не розуміла,чому саме така назва. Але зачеплені теми досить таки гарячі.
Здивувало,що описується проблема відсутності нормальних чоловіків-самців,з якими жінка зможе почувати себе жінкою,існування геїв та лесбіянок(виявляється,то вічна проблема,а сучасники вважають її болем нашого часу). Розумію,що хотів сказати автор,але не зовсім підтримую. Я за здорові стосунки: і щоб поговорити було з ким,і задоволення отримати,і дитину виховувати.
Не бачу майбутнього у Конні і Меллоуза,але то таке.Автор теж не написав,що їх чекає безмежне щастя. Дивні були метання Конні.То вона його ненавидить,то вже обожнює і все на протязі доби!) І так по колу. З висоти погляду сучасного розуміння і сприйняття-дивні переживання,відносини...Я вболівала за Кліфорда:)
Та все ж мені здається,що роман був заборонений не через це,чи хоча б не тільки через це. Автор підняв соціальну проблему,яка тоді була для всіх як оголений нерв. Тотальна індустріалізація,зміна життєвих устроїв,занепад аристократії,яка не може з цим змиритися. Всі ці прості люди,народ,шахтарі поступово стають значущим кільцем суспільства.І їм не подобається,що їх називають недумаючим бидлом, мерцями,порожніми душами... Вони протестуюють,підганяють прогрес,і закопують поглибше пережитки минулого. Хоч автор і сам зі змішаної сім'ї і,здається, одружився з жінкою вищого кола,але у романі висловлює думку аристократів,які звикли думати високими матеріями і не зважати на простолюдинів. Мене така позиція навіть зараз трохи образила,бо щоб комусь жити у розкоші ,комусь потрібно стригти газони,і совісно сміятися з того,хто тебе годує. Якось так сумбурно,але так думалося:) Ніяк не навчуся писати гарні рецензії.