Триумфальная арка. Жизнь взаймы. Возлюби ближнего своего

Усе можна десь поставити. На світі вистачає місця для всього. Тільки не для людей.

Хольфман рассмеялся.

— Какая у тебя мрачная фантазия. 

Клерфэ покачал головой. 

— Фантазия? У меня мрачный опыт.

Від образи можна захиститися, а від співчуття -- ні.

Забути. Яке слово! В ньому і жах, і розрада, і моторошна нереальність. Хто б міг жити, не вміючи забувати? Але хто здатен забути все, чого не хочеш пам'ятати? Уламки спогадів, що роздирають серце. Але коли втратиш усе, задля чого варто жити, стаєш вільний.

Що можна дати іншому, крім дещиці тепла? І чого більше треба?

Де ділися всі бурі серця? Розбилися об похмурі скелі буття.

Занадто голосно. Що може бути занадто голосним? Хіба тиша. Тиша, в якій тебе роздирає на шматки, наче в безповітряному просторі.

Наверно, я пустая женщина, Равик. Живу в историческую эпоху, а меня это нисколько не трогает. Я хочу счастья, хочу, чтобы жизнь не была такой трудной и мучительной. Больше ничего.

Мне не лучше и не хуже. Мне — никак.

Фейерверк погас. Зачем рыться в золе?