Человек-невидимка

Збірка містить три невеликі науково-фантастичні романи англійського письменника-фантаста.

1) «Машина времени»
Як читач «Машини часу» Веллса, я разом з героєм подорожую в майбутнє, щоразу переміщаючись на великі тимчасові дистанції, стаю свідком занепаду та деградації суспільства, а у фіналі бачу сонце, що згасає й віщує теплову смерть Всесвіту. Сюжет цього невеликого роману охоплює мільярди років, від події до події історія мчить на надсвітлових швидкостях, але саме така швидкість розповіді є найбільш адекватною сучасності.
Наукова фантастика відображає в романі  зміни у світі, вона також допомагає до них пристосуватися, адаптуватися до швидкості життя. Для героя "Машини часу" майбутнє позбавлене непередбачуваності, воно показано як розвиток тих передумов, які вже є в його (і читачах роману) сьогодення. А якщо передумови майбутнього відомі, його можна контролювати. Некерованій швидкості прогресу наукова фантастика протиставила швидкість уяви - мислення на випередження у формах прогнозу та проекту. Невипадково і зараз наукову фантастику продовжують часто визначати як «літературу змін», а здатність описувати сьогодення у русі, у динаміці його перетворень вважається однією з відмінних властивостей жанру.
Коли оповідач «Машини часу» починає свою подорож, він бачить ряд стробоскопічних ефектів (оптичних ілюзій, укладених у злитті у свідомості глядача декількох зображень в один образ предмета, що безперервно рухається) дня, що гаснув у ночі, як би він дивився погано знятий фільм. У далекому майбутньому він знайде елоїв, морлоків. Очевидно, не має великого значення, чи продовжує крутитися котушка людської історії назад, чи вона обертається вперед: майбутнє і минуле виглядають досить схоже.
«Машина часу» – це й історія жахів, і біоекономічна теорія. Виявляється, що елої культивуються у двох сенсах цього слова, тому що морлоки вирощують їх для їжі.
«Машина часу» (1895) з її незвичайними описами кінця світу, її несентиментальною картиною майбутнього, в якому людина опускається до своїх найнижчих потреб до цього дня не втратила свого ефекту.

2) «Остров доктора Моро» (1896) - роман, що з усіх трьох сподобався мені найбільше, найсильніший з усіх трьох і найекзотичніший, найстрашніший і такий, що дуже швидко читається. Описує тему втручання людини у природні сили та можливі наслідки. Клоновані ссавці та інші приклади генної інженерії, які Моро пропонує для своїх експериментів пронизані жахливим відлунням нацистів, які застосовували вівісекцію на живих людях та тваринах без анестезії. До речі, в книзі присутні багато ознак нацистського терору - Веллс, ніби дивися у майбутнє і бачив, що буде в 20 столітті (Голокост, Голодомор).
Книга, що балансує на межі наукової фантастики та літератури жахів. За сюжетом головний герой потрапляє на невеликий острів, де зустрічається з таємничим доктором Моро — шаленим вченим, який займається вівісекцією тварин, яких він намагається перетворити на людей. Довгий час професору супроводжувала удача, поки одного разу один з його піддослідних не втік з операційної... Дія відбувається на острові Ноубл, в Тихому океані, тому читати її влітку дуже атмосферно. Сюжет про незаселений острів обрамлено розповіддю про морську подорож (згадала славнозвісного «Робінзона Крузо»).
Веллс спирається на біологічні науки, які на той час ще тільки теоретично передбачали трансплантацію, тобто могли дати лише маленький поштовх автору, включає власну фантазію і виходить на оригінальну і глибоко філософську постановку комплексу суттєвих проблем (тваринне начало у людини; природа і наука; виживання серед твариноподібних людей; сучасна хірургія та ін.).
Постійно підкреслюється потворність витворів доктора Моро, їх повна невідповідність самій ідеї богоподібної людини. І весь процес «одухотворення» тварино-людей, організований на рівні ритуалу, з безкінечними повторами - знов-таки заниженого, навіть не іронічного, а сатиричного Закону Людини, де людину зведено на рівень її первісного предка. Найбільше вражають Прендіка страждання піддослідних істот (сьогодні, коли розроблена система знеболювання, вона б не стояла так гостро). До речі, і тварино-люди не хочуть сприймати Прендіка як Людину саме тому, що вони бачили на власні очі його страждання. Моро певний, що з часом людство позбудеться почуття болю (або ж страждання чи співчуття - що не те ж саме).
У кінці природа перемагає науку, або точніше: природа скидає з себе нав'язані їй моделі. На порядку денному залишається питання про тваринне і людське в кожному з нас. Едварду Прендіку, який все це пережив, до кінця днів ввижаються в кожній людині якісь тваринні риси, що асоціюються в нього із жорстокістю і ницістю, тому він стає  відлюдником і знаходить розраду лише в заняттях астрономією, спостерігаючи високе чисте небо.

3) «Человек-невидимка» (1897) - смішний і трагічний роман. Смішний, оскільки мене потішили, як люди лякалися меблів, що бісяться (стільці, столи, одяг, що самі піднімалися, перебували у повітрі). Трагічний, оскільки герой-невидимка Гріффін через свою невидимість став терористом, егоїстом, вбивцею, що думає тільки про своє благополуччя і позбавлений співчуття.
Без сумніву геніальний учений Гріффін робить своє відкриття - перетворення людей на невидимок, щоб стати одноосібним володарем божественної сили. Він сам хоче вершити долі та змінювати хід світових подій. І для реалізації свого задуму його ніщо не зупиняє. Спершу краде гроші у свого батька, і той кінчає життя самогубством. Почати легко, зупинитись – важко. Незабаром крадіжка та вбивства стають для Гріффіна такою ж простою річчю, як почистити зуби вранці. Він – Бог, він – Надлюдина, а решта – просто німі актори у його великій виставі.
На початку книги ми зустрічаємо Гріффіна за дивних обставин. У дешевому готелі живе підозріла людина: він не виходить, не їсть прилюдно, весь замотаний бинтами. Це він, Гріффін, який перетворив себе на людину-невидимку. І повернутися назад у видимий стан не може. А це заважає його геніальним планам. Адже на кону захоплення світу, не менше, а для цього вченому потрібний видимий помічник. Так на сцені з'являється доктор Кемп, який, за задумом творця, повинен був зрадіти такій пропозиції та побігти реалізовувати хитромудрий план. Однак все пішло зовсім не так.
Роман бездонно глибокий, оскільки відповідь на питання про передання влади в потрібні руки досі болісно відкрита.
Гріффін, що протиставляє себе міщанському  оточенню, насправді виявляється його породженням. За своїми цілями, за своїм етичним кодексом він від нього невіддільний. А тому, озброєний великими знаннями і своїм геніальним відкриттям, він стає страшним, небезпечним, він - міщанин-надлюдина.
Веллс обмежує сферу активності свого героя дуже конкретним місцем дії, не розповсюджуючи її до планетарних масштабів, до того ж витримує певну іронічну тональність (у романі взагалі досить багато комічного, й воно не виглядає недоречним, а легко вписується в його загальний побутовий план), яка пом'якшує трагічний вирок і героєві і світу, який його породив.