Кобзарь

Не питайте, чорнобриві,
Бо люде не знають;
Кого бог кара на світі,
То й вони карають...
Люде гнуться, як ті лози,
Куди вітер віє.

Отаке-то на сім світі
Роблять людям люде!
Того в'яжуть, того ріжуть,
Той сам себе губить...

А правда наша п'яна спить.

Чи винна ж голубка, що голуба любить?

В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.
Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра

Брешеш, людоморе!
За святую правду-волю
Розбойник не стане,
Не розкує закований
У ваші кайдани
Народ темний, не заріже
Лукавого сина,
Не розіб'є живе серце
За свою країну!

Тяжко дітей годувати
У безверхій хаті,
А ще гірше старітися
У білих палатах...

НАЙМИЧКА

Недавно, недавно у нас в Україні
Старий Котляревський отак щебетав;
Замовк неборака, сиротами кинув
І гори, і море, де перше витав.
Прилинь, сизий орле, бо я одинокий
Сирота у світі, в чужому краю.

Ще б плакала Катерина,

Та сліз більш немає.

Шануйтеся ж, любі, в недобру годину,
Щоб не довелося москаля шукать.

Чернобровые, любитесь,
Да не с москалями,
Москали — чужие люди,
Глумятся над вами.
Позабавится и бросит —
Поминай как звали.
А дивчина погибает
В горе да в печали.
Пусть сама б она погибла,
Кляня долю злую,
Но еще и то бывает —
Губит мать родную.
Если есть за что увянуть —
Сердце с песней вянет,
Люди в сердце не заглянут
И жалеть не станут.
Чернобровые, любитесь,
Да не с москалями:
Москали — чужие люди,
Смеются над вами.

Нема на світі України,
Немає другого Дніпра;
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра

Тоді я веселий,
Тоді я багатий,
Як буде серденько
По волі гуляти!

За кого ж ти розіп'явся,
Христе, сине божий?
За нас добрих, чи за слово
Істини... Чи, може,
Щоб ми з тебе насміялись?
Воно ж так і сталось.

В своїй хаті своя й правда,
І сила і воля.

Отаке-то на сім світі
Роблять людям люде!
Того в'яжуть, того ріжуть,
Той сам себе губить...
А за віщо? Святий знає.
Світ, бачся, широкий.
Та нема де прихилитись
В світі одиноким.
Тому доля запродала
Од краю до краю,
А другому оставила
Те, де заховають.
Де ж ті люди, де ж ті добрі,
Що серце збиралось
З ними жити, їх любити?
Пропали, пропали!

Возьміть срібло-злото

Та будьте багаті,

А я візьму сльози — 

Лихо виливати;

Затоплю недолю

Дрібними сльозами,

Затопчу неволю

Босими ногами!

Тоді я веселий,

Тоді я багатий,

Як буде серденько

По волі гуляти! 

На чужині не ті люде,
Тяжко з ними жити!
Ні з ким буде поплакати,
Ні поговорити.

Мабуть, добре Московщина
В тямку їй далася!
Бо у ночі тілько й знає,
Що москаля кличе.

Поет супроти імперії...