Цитаты из книги Аня из Авонлеи

— Когда выходишь замуж, всегда идешь на риск. Но если уж на то пошло, замужество — это еще не самое плохое, что может с тобой случиться.

Рими й рядки - то лиш видиме вбрання вірша. Це ще ні він сам, як твої волани й мережива - це не ти, Джейн. А справжній вірш, то душа, вбрана в слова... і ця краса - ось і є душа ненаписаного вірша. Нечасто можна побачити душу - навіть душу вірша.

- І ще вона казала, що я повинен любити Дору й захищати її, я так і робитиму. - Оце так ти її любиш? Смикаєш за коси? - А зате я нікому більше не дозволю її смикати, - відповів Деві, стиска.чи рученята в кулачки й суплячі брови. - Хай тільки спробують!

Людям корисно робити немилі серцю речі... час від часу, звісно.

Ті, хто жили до нас, так багато зробили для мене, що висловити їм удячність я можу, лиш віддавчи частку себе тим, хто житиме після нас. Мені здається, це єдиний спосіб, у який можна повернути свій борг людству.

Какая же я все-таки легкомысленная женщина. Мне просто стыдно думать, что новое платье - пусть даже органди цвета незабудок - может так поднять настроение, тогда как пожертвования на миссионерскую деятельность и чистая совесть нисколько меня не радовали.

Это и есть самое плохое.. или самое хорошее... в повседнедневной жизни. Она не дает тебе бесконечно грустить. Она все время пытается тебя приободрить, и это ей удается, даже когда ты твердо решила страдать.

Хорошо мечтать и притворяться днем, при солнечном свете. Но ночью, когда за окном бушует метель, на душе становится муторно; мечты как-то бледнеют и гаснут и хочется чего-нибудь настоящего.

Больше всего я люблю дни, когда не происходит ничего особенного, ничего интересного или замечательного. Дни, когда одна тихая радость сменяет другую, словно соскальзывающие с нитки жемчужины.

... только очень глупые люди все время говорят разумные вещи.

... прежде чем расщедриться, она должна убедиться, что деньги пойдут на благое дело. Но обычно она так долго в этом убеждается, что расщедриться уже не успевает.

— Мабуть, Енн, тобі смішно, що я люблю Фреда, хоч він так відрізняється від того уявного, омріяного мого чоловіка — високого, стрункого? Але чомусь я не хочу, щоб Фред був високий і стрункий, бо тоді, розумієш, це був би вже не Фред.

-... Можна мені ще пудингу, Марілло? - Ти вже достатньо з'їв, - сказала Марілла, та все ж відкраяла невеличкий шматок. - От якби можна було завжди їсти тільки пудинг. Чому люди так не роблять, Марілло? Скажіть, я хочу знати. - Бо їм би швидко це набридло. - Я хотів би сам це перевірити.

- Енн, я думаю, ти просто кажеш дурниці. - Звісно, маленький. Ти хіба не знав, що лише дурні люди весь час мудрують?

Енн і Марілла непомітно обмінялися лукавими усмішками. Чи не все в усьому Ейвонлі помічала добра пані Лінд! Щойно того самого ранку Енн сказала: — Якщо опівночі замкнутися у своїй кімнаті, зачинити віконниці й чхнути, уранці пані Лінд неодмінно спитає, як ваш нежить.

"Рими й рядки — то лиш видиме вбрання вірша... А справжній вірш — то душа, вбрана в слова... і ця краса — ось і є душа написаного вірша. Нечасто можна побачити душу — навіть душу вірша."

"Та нині день минув, а завтра буде інший, без помилок і тривог..."

"Енн мала природжений дар нести людям світло. Усмішкою чи теплим словом вона торкалася чийогось життя, мов сонячний промінчик — і власник того життя, хай на якусь мить, бачив його радісним, сповненим краси та добрих надій"

"Побачивши її, Енн пригадала критичне зауваження пана Гаррісона щодо отієї з пань у шарлоттаунській крамниці: «Щось середнє між картинкою в модному журналі й марою найстрахітливішого сну»"