Ваша оценкаЦитаты
Solo_mia13 мая 2019 г.Та як поглянути інакше, то що таке людина? Це передовсім тіло, сутність її земна і доля. А дух віддано богові й дияволові , і вони б'ються за нього тисячі літ, і ніхто не може перемогти так само, як чоловік не може ніколи перемогти ні свого духу, ні свого тіла.
087- Solo_mia13 мая 2019 г.
Пам'ять повинна вчасно зупинятися, а вона бунтує, повстає, вона відкидає почуття несправдження.
080 - Solo_mia13 мая 2019 г.
...однак і цього разу обплутав він мене шовковими путами, а вже хто двічі піддався комусь, то може піддатися і втретє.
077 
mkw41024 апреля 2019 г.Читать далееЩодня, щохвилини ми вбиваємо людей. Словом, учинком, поглядом, подихом, думкою, наміром, браком намірів, злою волею і безвіллям, упертістю й поблажливістю, твердістю й нікчемністю, розумом і дурощами. Існує тисячі способів убивати людей, надто в непомітності існування, вже не кажучи про ті часи, коли перевертається світ. Я ж мав тепер перевернути світ і зробити це ціною людських життів. Досі міг розпоряджатися лише своїм життям, тепер дістав владу над тисячами. Як же міг посилати їх на смерть? «Діти!» – сказав я їм. «Батьку!» – відповіли вони і пішли вмирати, але не за мене, а за себе самих.
0138- mkw41024 апреля 2019 г.Читать далее
Нам здавалося, що ми рятівники землі рідної, а насправді рятували ту землю не козаки, а завжди тільки жінки. Завжди рятували її і рятуватимуть. Оті непомітні, нещасні, зовні слабі й безсилі жінки, які вимушені були жити між двома вогнями навіть тоді, коли здавалося, що кожен має конче прилучитися до того або того війська і стріляти, боронитися, нападати, долати ворога. Стріляли з обох боків, стріляли запекло й жорстоко, металися туди й сюди, а жінки були посередині, приречені на непорушність, приречені стерегти й берегти дім, дітей і землю, кинуті в вічний вогонь. В цім страшнім світі то була найтяжча доля, і ніхто, здається, й не зауважив того, ніхто не склав ні пісні, ні думи про жіночу долю, ні слова, ні згадки.
0165 - Solo_mia19 апреля 2019 г.
Коли чоловік потрапляє в натовпи і ховається в них, він розчиняється й знищується в анонімності, в безликості, обшмуглюється, як камінь у потоці. Хто стоїть осторонь, на того сиплються найдошкульніші удари, і коли він не зламається, тоді стає мовби символом віри. Треба, щоб у тобі бачили порятунок, шукали його. Тоді за тобою йтимуть і за тебе боятимуться більше, ніж за самих себе. Це вище, ніж любов. Тебе оберігатимуть, як власні надії.
088 - Solo_mia6 апреля 2019 г.
Як повільно й непомітно завойовує серце розум, щоб вибухнути зненацька, мовби в один день, в єдину мить, і засліпити навіки, так і краса, як квітка, як золотистий плід, як сонце на сході, як дощ, що впав і прострумився в лоно землі, народжується непростежувано, а вражає спалахом, після якого вже світить незгасно.
097 - Solo_mia30 марта 2019 г.
Всі сумніви, всі скарги на хаос, на майже непомітні благоначала в людській історії походять з того, що люди нагадують подорожнього, який, заглиблений у скорботу сущого, спостерігає лиш вельми короткий відтинок путі. Піднятися над світом, охопити поглядом простори, епохи минулі й майбуття, подумати над тим, що таке істина і розум,- тільки тоді не буде для тебе таємниць ніде й ні в чому, але ким же треба бути, щоб стати на таку височінь!
071