Бог всегда путешествует инкогнито

Так, сьогодні поговоримо про книгу "Бог завжди подорожує інкогніто", і не те щоб це буде дуже приємна розмова.

Книгу одразу можна віднести до "охудожненої" психологічної літератури з поцілом на підтримання впевненості у собі, тому зайде вона читачу чи ні - залежить в першу чергу від емоційного стану читання.
Невеличке інтро: головний герой, розчарувавшись у своєму житті, вирішує стрибнути з Ейфелевої вежі і покінчити з цим. Проте зустрічає там незнайомця, який каже "тобі все одно нема чого втрачати, давай ти місяць робитимеш мої завдання, якщо не перехочеш потім помирати - я сам тебе звідси зіштовхну". Погоджується звісно

Далі всю книгу ми спостерігаємо зростання його впевненості у собі, з кожним новим виконаним завданням, проте дуже часто хочеться закотити очі зі словами "ти шо, ти шо"

Зараз зрозумієте, про що я.

Тож робимо так: я пишу тезу - ви закочуєте очі і кажете "ти шо, ти шо"

- посідаючи посаду рекрутера, останнього за рейтингом в своїй компанії, за тиждень розібрався у функціонуванні фондового ринку і обвалив акції компанії (давайте, всі разом: "ти шо, ти шо" )

• відвідавши лише одне заняття з ораторського мистецтва (і те - з підставними глядачами), впевнився в собі настільки, що вирішив висунутись на пост генерального директора і виступати перед акціонерами компанії ("ти шо, ти шо" )
• з першого ж виступу, використовуючи досить популістські фрази, переконав голосувати за нього ("ти шо, ти шо" )
• акціонери, які вклали свої гроші в компанію, довірили керування нею чуваку без досвіду керування навіть невеличною командою ("ти шо, ти шо" )
• той, хто весь час давай йому ці завдання, виявився батьком головного героя ("ти шо, ти шо" , оце так поворот)
• і цей батько в кінці вирішив померти, залишивши головному герою чималенький спадок ("ти шо, ти шо" )

  Тож мета книги ніби і хороша, але особисто мені ці "ти шо, ти шо" псують всі враження.