Кайдашева семья

Рідна мати б'є, та не болить, а свекруха словами б'є гірше, ніж кулаками.

• Постив батько дванадцять п'ятниць, щоб не вмерти наглою смертю та в воді не потопати, а проте втопився. І п'ятниці нічого не помогли, - говорив Карпо. - Варто було мучити себе цілий вік.

— Навчай, навчай! Яка пак премудра! — не втерпіла баба Параска. — Подивись лишень на себе! Коли б твого чоловіка хто посунув за діброву, а твою дочку аж за Рось, а тебе аж у саме пекло, то, може б, і між вами був мир.

• Мотре! Вставай вже прясти! Мотре! Чи ти чуєш? Мотря прокинулась, але не обзивалась.
• Мотре! Вже треті півні співали! Вставай та розкладай у печі тріски.
• Ох-ох-ох! - застогнала Мотря достоту таким жалібним голосом, як стогнала Кайдашиха. - Так у мене болять крижі, що я із постелі не встану.

 — Не можна, дочко! Зав'язала голівоньку, не розв'яжеш довіку, —сказала Балашиха, осміхаючись через сльози.

• Чого це ти, Мотре, сіла шити? Хіба ти не бачиш, що в печі обід недоварений, а хата стоїть і досі неметена?
• Та вже ж бачу, не повилазило, - обізвалася Мотря затягуючи нитку в вушко.