Микола Джеря

Не піду, мамо, до Києва, не хочу молитись та дурно богові пороги оббивати. Коли є той бог на світі, то він бог панський, а не мужицький, бог все добро оддає панам, а пан не дає нічого, — сумно промовив Микола.

небо — то якась здорова дивна книга, а зірки — то якісь дивні слова, та тільки він не має хисту їх прочитать.

нащо то бог так вчинив, що недобре розділив долю між людьми: одним дав панство й степи, й лани, а другим дав важку працю, бідність та трохи не торби.

Не я п'ю, горе п'є та мої нещадимі злидні.

За вовка промовка, а вовк і в хату!

Її міцна душа задавила в собі всі сльози, та не задавила свого безталанного кохання.

В борщі була сама за себе бутвина та квас; подекуди тільки плавали таргани замість м'яса.

Панське добро - то й наше добро, бо то наша праця, а земля Божа.

Та як звуть вас, мої дітоньки? - жартував Микола. - Коли б не позабуватись та часом не вбрехаться

Прощайте, рідні пороги, де походжали мої ноги!

Нащо то одному чоловікові так багато хліба? Господи! Чи вже ж він поїсть оце все?

Вони тільки знали, що там написано все по-божому, а що й до чого написано, того й сам Микола не тямив

Микола пізнав дівчину й не впізнав

Воля, бач, дорога річ; за неї варт дорого заплатить

Нимидора справила сирітське весілля без батька й прийняла зятя в прийми в свою хату.

 — Якого ти вєроісповєданія? — питав далі суддя по-великоруській.
 — Бассарабського, — сказав Микола, не зрозумівши слів судді й думаючи, що він його питає про губернію.
 — Я не про те питаю. До якої церкви ти ходиш? — питав далі суддя.
 — Часом ходжу до кривдянської, а часом до акерманської, як трапиться.
 — Та не про те мова мовиться. Якої ти віри? — питав суддя вже сердито.
 — Якої ж я віри... християнської, такої, як і люди, — сказав Микола.

В той час в Кривді і в інших акерманських селах, по книжках, померла велика сила народу. Помер і невмирущий Посмітюх з усіма синами, братами й з небожами, та ще й в один день, а Кишинівська консисторія, роздивляючись книги, перелякалась од такої страшної пошесті та помірку в Акермані і в цілій Бассарабії. Пішла навіть чутка, що знов прокинулась на Бассарабії бендерська чума.

Проти сонця павутиння лисніло, наче легка літня біла хмара порвалася на небі, розпалась на нитки, на тонкі пасма та й полетіла на землю.

Твоє ласкаве слово, твої карі очі чогось ніби стають мені за матір, за брата, за все, що було мені на світі найлюбіше, наймиліше.