Перехресні стежки

Надто сумний твір. Франко у цьому майстер. У центрі соціально-психологічної повісті "Перехресні стежки" ідеальний образ адвоката Євгенія Рафаловича, борця за народну справедливість. Його "дамою серця", недосяжною Беатріче є Реґіна, класичний зразок femme fatale. На наших очах відбувається крах ідеалу Рафаловича: його Беатріче вже десять років одружена зі Стальським, викладачем Рафаловича, знаним садистом, який за вкрадену ковбасу насмерть замучив кота. Тої колишньої Реґіни вже давно немає. На її місці змучена, зламана вщент типова жертва. Далі драма розвивається з наростанням. Якщо Рафалович розчаровується, то Реґіна, навпаки, поринає в світ ілюзій, мрій про спільне життя з Євгенієм, але він її у цьому не підтримує, адже має високу мету: допомогти українському народу. Реґіна, доведена до відчаю своїми марами-думами, вбиває ненависного чоловіка, а сама гине. Ось така вона, класика української літератури.

Купил сборник сочинений Франко, потому что он отличного качества (белая бумага, твердый переплет, тиснение, всё выглядит хорошо) и стоит при этом 70 гривен. Читать взялся вынужденно — когда сломался ноут читал всё, что было в личной библиотеке. И когда выход в интернет появился вновь, чтение отложилось само собой. Остаток книги прикончил по диагонали.

Не смотря на эту беглость, могу сделать вывод: Франко не даром называют одной из крупнейших фигур украинской литературы. Сюжет довольно увлекательный, книга написана таким языком, что я, учивший в школе литературный украинский и его же слушавший по телевизору, скоро стал читать на западенском варианте конца 19 века так же легко и бегло, как на русском. Слог очень легкий.

Что касается самого сюжета, он современен для тех времен — слегка детективный, слегка интимный, слегка гиперболичный, слегка национально-народно-освободительный. Что я вынес из этой книги: вот почему львовяне и западные украинцы так косятся в сторону русских и востока вообще: они часть другой, австро-венгерской, общности и исторически ближе всяким немцам, чехам и словакам. Из-за этого недавнего разобщения Украину еще долго будет кидать то на восток, то на запад (в этом, впрочем, не уверен).

В общем, ознакомился с украинской классикой. 70 гривен за это не жалко.

Я би виділив такі ідеї твору і поставив би у такій послідовності.

1. “Стрічаються перехресні стежки на широкім степу та й знов розбігаються!”.

Тобто як зустрічаються люди один з одним, так люди зустрічаються і з результатами своїх рішень та дій. Мова йде про відповідальність за свої слова та вчинки, що сказані чи зроблені не залишаються в тому проміжку часу, коли “народились”, а завсіди переслідують свого “батька” та перетинають йому час від часу дорогу.

2. Примат загальнолюдського блага над особистим.

В творі спостерігається боротьба між властивим людині прагненням влаштувати особисте щастя та альтруїстичними прагненнями.

3. Соціальна справедливість — те, до чого має прагнути суспільство.

Відомо, що Франко ще з студентських років захоплювався соціалізмом й доручив герою даного твору боротися із соціальним злом, боронити слабких.

Шахрайство, тупість та моральна деградація тих, хто мав бодай якусь владу, - все це найбільш болюче відчували на собі звичайні селяни, які завжди були обдурені, обкрадені, спаплюжені.

Рушійною силою, яка здатна подолати ту соціально-економічну безодню між людьми є союз інтелігенції із приниженим прошарком.

4. Національна самостійність, свобода.

І. Франко виступав за єдність українців в усій їх різноманітності та отримання можливості панувати в своєму домі. Це ж не могло й не проявитися у даному творі, в тому числі і в принциповій позиції до ведення діловодства українською мовою головним героєм твору меценасом, цебто адвокатом Рафаловичем.

Так як захистом для скривджених в цивілізованому світі має бути суд, то головним героєм, як вже було згадано вище, виступає адвокат. Ця людина найкраще бачить всі вади судочинства.

Совершенно невообразимым образом мое прочтение этой книги совпало с началом революционных событий в Украине, связанных с Евроинтеграцией и свержением действующей власти. Такой фон только лишний раз доказал актуальность этой книги для украинцев: мы как главный герой - Рафалович, все боремся и боремся, чтобы хоть немного улучшить то, что зовется «жизнью», а выше стоящим людям нет никакого дела до этого. Все, что их волнует, это их собственные карманы. Они не побрезгуют даже пойти на преступление, ради наживы.

Вся эта грустная политическая картина, представленная в книге, приправлена любовной линией, от которой буквально слезы наворачиваются на глаза. Это один из тех случаев, когда сердцем так хочется счастливого конца, но умом понимаешь, что он невозможен. Когда двое людей совершенно случайно встречаются после долгой разлуки и не знают, как поступать дальше и когда рок играет свою фатальную роль.
Ну а концовка просто великолепна. Я, конечно, ожидала, что будет что-то интересное, но не думала, что автор закрутит сюжет аж настолько!

Могу сказать, что Франко действительно был великим писателем, который создавал уникальные произведения. И данная повесть (или все-таки роман – ученые еще не определились) – не исключение.

Іноді стежки людей так тісно переплітаються...

Знаєте, чому я почала читати цю книгу? А тому що в одному з багатьох довжелезних параграфів підручника з української літератури побачила слова, що вона схожа на "Анну Кареніну", яка мені дуже сподобалася. І знаєте що? Ні, ні і ще раз ні! Не схожа, але від цього вона не стає гіршою.

Книга розповідає нам про деякий період життя молодого галицького адвоката-русина в ХІХ столітті Євгенія Рафаловича. Мені здалося, що в образі головного героя Франко відтворив самого себе, а в його вуста вклав свої власні політичні погляди та переконання. Тут багато роздумів про роль інтелігенції в справі просвітительської роботи з селянами, адже розповідається про той час, коли Україна не мала власної вільної держави й була розірвана між різними країнами. Влада намагалася зламати гідність народу, принизити гідність, довести, що простий народ не має права йти проти системи, а мусить сліпо коритися.

Стальський. Майже в усіх книгах є негативний персонаж, але ще жоден герой жодної історії не бісив мене настільки, що мені навіть трохи не стало його шкода наприкінці історії. Напевно, це все жіноча солідарність винна. Але він поводився жахливо, непристойно, лицемірно й навіть жорстоко!!! Я б не змогла терпіти таку людину протягом десяти років.

І скажу ще про Регіну. Мені не вистачало її, не вистачало в сюжеті і в думках головного героя. Вона стала символом нещасної долі безправної жінки, яка стійко терпіла знущання, але чаша терпіння не бездонна...

У цілому, мені сподобалася книга. Не заплутаний, але досить цікавий сюжет, чудово прописані персонажі - ось що не давало мені відірватися від історії. Дарма її вилучили зі шкільної програми.

Люблю книги, які тебе трохи гублять у часі. Здається, що автор ще живий, що пише він про сучасність. Ще здається, що не можна писати про самогубства, нещасливий шлюб, зраду, навіть якщо вона відбувалась подумки і усього лише декілька секунд, якщо ти жив трохи раніше сьогодення. Але останнє - то все моя обмеженість.
Отже, "Перехресні стежки" - це не тільки про Регіну і Рафаловича. Читала книгу двічі, оскільки дуже швидко все забуваю. І якщо перший раз думала, що мова йде про нещасливе кохання, про фатум, про важливість відстоювати своє особисте, про необхідність щастя для двох, то зараз думка змінилась. Адже автор розповідає нам про нас. Про нас темних і неосвідчених, про нас неспроможних боротися за свої права, за своє майбутнє, за свою долю. Якими були русини тоді, такими і залишились. Тут можна багато чого говорити про важливість розумної освіти, про саморозвиток, але то і так усім відомо.
Хочеться сказати, що такі книги дійсно можна вважати класикою, адже їх цікаво читати сучасникам автора і багатьом поколінням після. Проза Івана Франка взагалі фантастичне явище в українській літературі. Тут вже немає мови про тяжку долю кріпаків, про козацтво та інше. Ні, звичайно, треба читати і Шевченка з Кулішем, але мені, як філологу української мови та літератури з маленьким досвідом, все ж таки довподоби проза саме такого типу.

Чи любовна лінія головна у цьому творі?
На мою думку - ні. І більш важлива тут боротьба за права русинів, селян. А кохання - всього лиш елемент життя. Хоча, не можу заперечувати, що Регіна дивує мене найбільше. Безвольне створіння, зацьковане деспотом, що відмовилося від того, хто був безмежно закоханий у неї. І лиш через 10 років вона зрозуміла, що то було справжнє почуття. А тоді думала, що все зовсім звичайне і такого буде багато. Так, Євген був їй симпатичним. Але почуття до нього не були занадто сильними, щоб противитися волі тітки. Тільки у порівнянні став він їй достатньо милим. І добре, що через роки ця псведолюбов не збила його з правильної стежки служіння народу.