Цитаты из книги РУСАЛОЧКА

Это был самый прекрасный, самый прелестный цветок в Шварцвальде, но ты его растоптал, и больше он уже никогда не будет цвести.

...но забыл, глупец, что сердце-то у него из камня, а камни мертвы, они не смеются и не плачут.

Что проку им от того, что они будут здесь годик-другой казаться счастливыми, но тем несчастнее будут потом?

Моя краса и радость недолговечна, и ей нечем защищаться от мира, у нее только и есть что четыре шипа. А я бросил ее, и она осталась на моей планете совсем одна! Это впервые Маленький принц пожалел о покинутом цветке.

— Что это ты делаешь? — Пью. — Зачем? — Чтобы забыть. — О чем забыть? — Хочу забыть, что мне совестно. — Отчего же тебе совестно? — Совестно пить!

— Ничего я не думаю! Ты видишь, я занят серьезным делом. — Серьезным делом?! Ты говоришь, как взрослые!

“All grown-ups were once children... but only few of them remember it.” read it to not forget...

«За этими жалкими хитростями и уловками я должен был угадать нежность»

Одні тільки діти знають, чого шукають. Вони віддають всю душу ганчір'яній ляльці, і вона стає їм дуже-дуже дорога, і якщо її у них заберуть, діти плачуть...

Гонористі люди глухі до всього, окрім хвали.

Коли говориш дорослим: "Я бачив гарний будинок з червоної цегли, у вікнах у нього герань , а на даху голуби ", - вони ніяк не можуть уявити собі цей будинок. Їм треба сказати: "Я бачив будинок за сто тисяч франків". І тоді вони вигукують: "Яка краса!"

Твоя троянда така дорога тобі, тому що ти віддавав їй всю душу.

А якщо ти приходиш всякий раз в інший час, я не знаю, на яку годину готувати своє серце...

Зорко лише серце. Самого головного очима не побачиш.

Ти назавжди у відповіді за тих, кого приручив.

Себе судити набагато важче, ніж інших. Якщо ти зумієш правильно судити самого себе, то ти справді мудрий.

Дорослі ніколи нічого не розуміють самі, а для дітей дуже втомлює без кінця їм все пояснювати і розтлумачувати.

Чого заради нам ненавидіти одне одного? Ми всі заодно, що буря однієї і тієї ж планетою, ми - команда одного корабля.

У нашому світі все живе тяжіє до собі подібного, навіть квіти, хилячи під вітром, змішуються з іншими квітами, лебедю знайомі всі лебеді - і тільки люди замикаються на самоті.

Зі смертю кожної людини вмирає незнаний світ.