Цитаты из книги Тереза та парабола

Локомотив, колготи, вулканізація...Це слова, якими люди повинні були назвати квіти. Так вважала Терезка.

На душі чогось букло так сумно, що аж хотілося малювати простим олівцем.

Ледь чутно невидимий залізничник перевів у її голові колію: легкий поштовх, ніби час почав трохи пізнити.

Ніби я сплю, хоч і розумію, що спати я ну ніяк не можу, справді, не можу ж я спати і думати, що я не можу спати…

Ми такі класні, шо я просто хуїю

— Ти, Антон, не ображайся… Ну, я не маю на увазі нічого поганого, тобто, нічого особистого, в сенсі, нічого особливого, але… Мене просто переслідує враження, шо ти йобнутий.

Її очі розтулилися і з них дуже спокійно, кінематографічно-спокійно влилося оглушливе, осліплююче — оглушливе розгортання спіралі істини

Все в порядку. Світ залишився таким, яким і був. Але думка, що вона вже НЕ ТУТ (от кумедно! А ДЕ Ж?), не полишала. “Можливо, саме так це й виглядає? Ти ходиш, ходиш, розглядаєшся, аж тут бац! — і ти вже не тут, а хрін зна де. І все-то ніби й таке саме, але відчуття ж інші…”

Нам не треба було наркотиків, нас крило так, шо хотілося плакати, сміятися, кричати, катулятися — все нараз.

це була істота з плескиґласу, клізма в сраку на Івана Купала, поліуретановий жах целки-патріотки. Коротше, манда їбанута, по-іншому й не скажеш.

Не відповідай на запитання, інші й так знають відповідь, це пастка. (Вони хочуть переконатися, що ти й надалі віриш у них.) Не говори з ніким. Ти не почуєш нічого нового. Не підтримуй розмови. Це банально. Не говори зі собою. Тебе не існує. Не говори зі мною — мене не існує тим паче. Не— пам’ятай. Ти вже мертва. Чи тобі одного разу не досить? За страхом ховається тільки страх. Тому він несуттєвий. Чуєш, ти? Важлива тільки тиша.

“Каміння — інший бік квітів”

Отож, коли я зустрів Терезку обличчям до обличчя у визначений мною ж час, я зрозумів — далі йти нікуди. Я вже у безконечності.

— Ти собі навіть не уявляєш, Антон! Зараз я все це бачу ТАК БУКВАЛЬНО!… — Це літери, не лякайся. Ми з них складаємося. — Я — не літера! Я — не літера! — долинають звідкілясь Бубині крики розпачу. — Я не можу бути буквою! Я не такий! Я СПРАВЖНІЙ!!! — Ну звичайно, — упівголоса, з іронією каже Антон

Далі йде плазма. Архе. Це тільки відчуття. Ніби твої пальці стали бачити. Точніше, видіти. А очі навчилися мацати. Це архе.

Терезка відчула, як довкола затягують петлю: її змушують представитись. А це Терезі не подобалося. Тому вона знизала плечима. Як завжди, вдала, що ніяковіє.

Коли ти починаєш видіти геометрію і чути тишу, тобі стає набагато цікавіше мовчати.

Терезка ловила себе на думці, що їй хотілося б мати хлопчика, який би дружив з нею. Та всі хлопчики, яких вона знала, були їбанатами і підарасами, котрі не відрізняли геометрії Лобачевського від Риманової.