Цитаты из книги Фройд би плакав

Чоловік – то істота крилата й безмежна, має безліч іпостасей. … Чоловік – це прекрасне створіння, що його нещадно занедбували жінки протягом усієї історії, не складаючи поем його красі і ніжності, а лише підставляючи свої цицьки й паплюжі вирла для оспівання тисячами й тисячами приречених чоловіків…

– Обрані люди, люди з хорошою кармою, неодмінно перетинаються.

Зрештою, біос є біос. Життя потворне в будь яких своїх проявах. А в будь якій потворності живе краса і сила.

Попереду - невідомість, ліворуч - прірва, позаду те, що прив'язує до життя. Тілесність, відчуття, спогади, щомиттєве гостре почуття - тобто, ти.

• А що праворуч?
• А я що - знаю? Насрав хтось...
• Га-га-га! Я тебе люблю.
• Та ж фігня, Джульєтто.

Не можу бути з жодним чоловіком. Усі ви – убивці свободи. Чи то пак, я стаю убивцею свободи, як тільки но заприсягаюся жити разом із чоловіком. Кохані й некохані, справжні й помилкові – від усіх вас просто хочеться втікати. Бігти на волю, голосно кричати, не озиратися назад. Не просити пробачення – однаково ви цього не любите і не пробачите мені ніколи. Не пробачите мого прощення пробачення. Вам потрібна Дикість, що уб'є вас, що розірве нас на шматки, а потім буде збирати докупи...

. Хохол, на відміну від українця, в камській своїй паплюжості завжди знаходить загальноприйнятий вихід. Все давольни, все смєются.

М-да, витіснені бажання - страшна річ. Але ще страшніші бажання, які ніяким дивом не витісниш, не викорениш і не викорчуєш. І страшні ті люди, що не здатні бажанням опиратися. Такі, як я.

Не можна казати, що всі чоловіки - суки (гади, недолюдки, всі вони такі тощо - як там іще люблять казати фрігідіни?..) Не треба узагальнень, нє... чоловік - то істота крилата і безмежна, має безліч іпостасей. Буває чорнявий і білявий (таки ліпше, щоб бував білявий), буває лисий, але однаково звабливий, буває фарбований і взагалі напівпрозорий. Нє, я не про гематому, не перебивайте.

Не можна все узагальнювати. І не можна дивитися у вузький анальний отвір, прикриваючись відсутністю часу в житті "на все" і здоровим прагматизмом...

- Ну чому ти завжди сподіваєшся на лажу від людей?

• Тому, що коли її не стається, я маю нагоду несказанно потішитися з приводу їхньої порядності.

Небо за вікнами – тебе не може бути забагато.

Світанок дня від'їзду – завжди найсумніший і найгарніший зі світанків. Це сірий світанок очищення.

...боятися втратити – здорово. Це не дає розвинутися звичці і рутині. Ми так за кожен день повинні би боятися, бо щомиті можемо втратити наступну мить. От тоді ми тільки й зможемо по справжньому жити. Боятися отак – це по справжньому кохати.

Байдужість . У домашніх мовчазних формах і у формах найкічовішої показухи. Власне, показуха не є байдужістю. Демонстративність не є незалежністю, а лише однією з форм втечі – не завжди, однак, невдалої – від залежності й ваги всього пласту експектацій чи т.зв. обоє 'язків, накладених соціумом і самим індивідуумом самим на себе. Накладених на голову, як купи лайна з під священних корів.

Тебе я, видно, кохаю більше, ніж те життя ненавиджу...