Germinal

Крупный, насыщенный, своеобразный роман. Но читается интересно.

Натурализм в литературе - штука, конечно, необычная... Тут то и дело встречаются словно фотографические описания того или иного дома, человека и даже их занятий, особенно занятий безнравственных. Я уж и не помню, сколько раз Золя пишет о "смятой траве", "томных вздохах", "разгорающейся страсти" и том, что товарищ А "взял в Рекийяре" даму Б.

Второй, к слову, страстью автора является описание убийств и психологических ощущений у героев перед их совершением. Многократно повторяются слова "Убийство стало для него непреодолимой потребностью" или "Одним ударом ему раскроили через, и мозги забрызгали стену стоявшего напротив дома, а кровь ужасным ручьём потекла по мостовой"... Впрочем, как ни странно, впечатления от книги это особо не портит!

Вообще говоря, "Жерминаль" вызывает интересные эмоции. С рациональной точки зрения это произведение должно было меня возмутить. Призывы к революции, явная нелюбовь к высшим классам, описание низменных страстей, о которых Золя пишет, как о естественных инстинктах - всё это явно не является идеальным примером реализации нравственного долга писателя. Но вот же что интересно - у Золя настолько мастерски вышло расписать мотивацию героев и положение дел в Монсу, где происходит действие, что, повторюсь, все мерзости поражают, но именно так, как этого хочет автор, потому как на каждую мерзость он приводит противовес. И от этого книга оставляет общее благостное впечатление.

После прочтения мне порекомендовали экранизацию 1993-го года с Депардье в главной роли. Думаю, она стоит того, чтобы её посмотреть! Но это уже совсем другая история...

Про "Жерміналь" Еміля Золя. Кажуть, що вчитель з'являється тоді, коли готовий учень. Напевно, з книгами те саме. Адже деякі з них роками стоять на полицях і ми читаємо їх тоді, коли доросли і готові пірнути в ту історію. Саме такою книгою для мене стала "Жерміналь". Скільки себе пам'ятаю, вона стояла на полиці - спочатку у бабусі, потім я забрала її собі. Бо мала вирости: морально, психологічно, емоційно і напевно інтелектуально аби зрозуміти і прожити книгу, збагнути її суть. Класична література ніколи не є легка. Вона складна і багатогранна. А "Жерміналь" стоїть на окремому її щаблі. Книга вражає своїм натуралістичним реалізмом. Вона страшна, гнітюча, болюча, насичена символізмом і аналогіями. В ній відсутні чорно-білі персонажі. Всі герої багатогранні, зі своєю мотивацією і характерами. Вперше опублікована 1885 року, "Жерміналь" досі не втратила своєї актуальності. Адже минають роки, змінюються століття, а боротьба людей за свої права, протистояння злиднів і багатства, злети і падіння суспільних лідерів не змінюються.
Ніколи ситий не зрозуміє голодного, не зрозуміє на що здатна голодна людина заради шматка хліба, як низько вона може впасти. І тим не менше, Золя в "Жерміналі" показує боротьбу голодних шахтарів за право на працю, за право на достойну оплату, за право на існування і життя в кращих умовах людей, які століття, незалежно від віку і статі, каторжно гарували в шахтах за копійки, яких ледве вистачало на кусень хліба. Це книга про боротьбу, програш і страшні наслідки, про падіння і розкладання людської душі. Це книга про складне життя шахтарів ХІХ століття у всіх його проявах.
"Жерміналь" зачіпає історичні часи, період значних змін і перетворень у світовій історії, коли процеси індустріалізації, колоніальних завоювань та соціальних рухів суттєво змінили знану нам дійсність. Але ці зміни будуть потім, через декілька десятиріч. А на початку були спроби і жахливі наслідки. І те, як про це пише Еміль Золя викликає захват.
Я не писатиму про героїв, їх вчинки і те, що мене вразило. Не напишу і аналогій, які провів автор (багаті буржуа/шахтарі, шахтарі/тварини), адже будь-які слова, навіть незначні, то буде вже спойлером. Книга однозначно варта уваги. Тут є над чим подумати і чому вжахнутися.