Поціновувачі книжок

That’s the thing about women. There’s no good way to be one. Wear your emotions on your sleeve and you’re hysterical. Keep them tucked away where your boyfriend doesn’t have to tend to them and you’re a heartless bitch.

Is there anything better than iced coffee and a bookstore on a sunny day? I mean, aside from hot coffee and a bookstore on a rainy day.

That is the problem with small towns: one minor lapse in judgement and you can't go a mile without running into it.

Sometmes, even when you start with the last page and you think you know everything, a book finds a way yo surprise you.

Відпиваю крижаної кави, організм поповнюється подвійною дозою серотоніну. Яка ж насолода: холодна кава й книгарня в сонячний день. Краще тільки - гаряча кава й книгарня в дощовий день.

Another "universal truth" Austen could've started Pride and Prejudice with: When you tell yourself not to think about something, it will be all that you can think about.

Деякі книжки не так читаєш, як живеш.

— Я ненавидів бути дитиною, — він згинає руку під головою і майже крадькома поглядає на мене. — Гадки не маю, як я мав би допомогти комусь іншому це пережити. І точно не отримував би задоволення. Я люблю дітей, але за жодну дитину не хочу нести відповідальність.

Те, що не всі тебе розуміють, не означає, що це ти якась не така.

Ще одна «вічна істина», з якої могла б починатися «Гордість і упередження» Остін: коли кажеш собі не думати про щось, то тільки про це й думаєш.

— От за що я люблю Нью-Йорк.
— Стільки велокур’єрів з комплексом бога.
— Довкола завжди є хтось дивніший за тебе.

Я спостерігала, як мої друзі в стосунках раз по раз ішли на компроміси, зіщулювалися всередину, аж доки від людини лишався кавалок, доки всі її історії з минулого, кар’єрні прагнення, її друзі й помешкання поступалися «нашим» прагненням, «нашим» друзям, «нашому» помешканню. Без усякого попередження в людини відбирали половину життя.

Як я зауважила, у брів Чарлі є три режими: замислений, нахмурений і занепокоєно-збентежений.

— Народження — це в певному сенсі смерть, — відказує, погладжуючи живіт. — Смерть самоцінної особистості. Смерть сну. Смерть здатності сміятися, не обпісюючись.

— Сестричко, ми прекрасно проведемо час! І ти закохаєшся в лісоруба.
— Аякже, мене так збуджує нищення лісів.
— Це буде етичний, екологічний, органічний і безглютеновий лісоруб, — уточнює Ліббі.

Щоправда, кілька останніх місяців ми розминаємось, як кораблі в морі. Чи радше як підводний човен і педальний катамаран у двох несполучених озерах.

Я не стримую сміху. Завжди так реагую на погані новини. Мабуть, тому мені й дісталася роль головної лиходійки у власному житті.

Maybe love shouldn't be built on a foundation of compromises,

but maybe it can't exist without them either.

Not the kind that forces two people into shapes they don't fit in, but the kind that loosens their grips, always leaves room to grow.

Compromises that say, there will be a you-shaped space in my heart, and if your shape changes, I will adapt.

No matter where we go, our love will stretch out to hold us, and

that makes me feel like... like everything will be okay.

You can take the city person out of the city, but the city will always be in them. I think it's the same for sisters. Anywhere we go, we won't leave each other. We couldn't even if we wanted to. And we don't. We never will.