Момент

Момент... Момент кохання. Що може бути драматичніше за вимушену розлуку, за усвідомлення того, що почуття не має майбутнього, і потрібно ось тут, саме в цей момент розійтися в різні боки? Коли наперед знаєш, що нікому з двох не стане снаги змінити життя.
На перший погляд, це новела про двох революціонерів, які йдуть через кордон, і їхній страх наростає, доходить до кульмінації, і поруч зі страхом смерті виникає інстинкт збереження життя, його продовження. Хочеться, як увесь лісовий світ навколо, знаходити пару, виводити потомство й радіти життю безтурботно, як метелики. Але є такі метелики, які помирають у коханні. Саме про них говорить нам Муся, яку всі (може, як і сам автор) чомусь бачать екзальтованою і романтичною, а мені вона здається реалісткою, що добре знає, коли треба зупинитися. Бо й справді є дороги, у яких немає продовження.
Це невеличка модерна новела про кохання, у якого є тільки цей конкретний момент часу. Кажуть, треба тільки 90 секунд, щоб покохати. А скільки років потрібно, щоб забути?

Для тех, кто читает на русском

Дальше...

Момент ... Момент любви. Что может быть драматичнее вынужденной разлуки, осознания того, что чувство не имеет будущего, и нужно здесь, именно в этот момент разойтись в разные стороны? Когда заранее знаешь, что никому из двоих не хватит сил изменить жизнь.
На первый взгляд, это новелла о двух революционерах, которые идут через границу, и их страх нарастает, доходит до кульминации, и вместе со страхом смерти возникает инстинкт сохранения жизни, его продолжения. Хочется, как весь лесной мир вокруг, находить пару, выводить потомство и радоваться жизни беззаботно, как бабочки. Но есть такие бабочки, которые умирают в любви. Именно о них говорит нам Муся, которую все (может, как и сам автор) почему-то видят экзальтированной и романтичной, а мне она кажется реалисткой, которая хорошо знает, когда надо остановиться. И в самом деле есть дороги, у которых нет продолжения.
Это небольшая модерная новелла о любви, у которой есть только этот конкретный момент времени. Говорят, надо только 90 секунд, чтобы полюбить. А сколько лет нужно, чтобы забыть?

Як виявилось, найкращий час прочитати цей твір – робоча заклопотаність. Поробивши всі справи на сьогодні, надивившись у вікно з робочого кабінету, я вирішив дочитати „Момент” і поцілив „в яблучко”.

Коли ти тільки і думаєш про те, що так багато треба підготувати документів, переговорити з багатьма людьми про робочі справи, забігти туди й туди... то це, либонь, найкращий час нагадати собі про „великий, прекрасний процес життя”, який пролітає повз. Згадати про не скалічений людиною бік життя допоможе твір Володимира Кириловича „Момент”.

Окинувши поглядом завалений папером робочий стіл, хочеться стати тією кузькою чи пташкою і теж поринути з головою у просте, чисте, відверте, таке могутнє життя; приєднатися до тих маленьких „протестантів проти лицемір'я старшого брата свого — людини” й не просуєтитися одне незрозуміло що, а прожити багато маленьких, справжніх життів.

История о девушке и юноше, что решили перейти границу. О настоящей любви с первого взгляда и душевных муках.

Очень динамичная и легкая история. Герои живые, но изредка прощупывается плоскость увиденного. Они развиваются в один миг и при этом остаются самими собой. Их мнение, виденье и мысли меняются после такого события, как переход через границу. Увы, но ничего не вызвали и я бы сказала, что есть некое отторжение к персонажам, не пришлись они мне по душе. Благодаря легкому и весеннему слогу автора история запоминается как теплая и милая, но язык как скала напоминает о тяжести и муках при чтении. Не думаю, что эту историю можно переписать лучше, хуже можно сделать всегда, но намного лучше - нет. Идея неплохая, да и признаться честно - впервые вижу произведение ради идеи.

Книге я поставила 3/5. Ну, история на раз, максимум два - для большего понимая. Не могу сказать, что это только любовь, но волевым и слегка легкомысленным, я не имею в виду что-то плохое, а в хорошем смысле, людям понравится.

Удачного чтения!

Така зворушлива історія швидкої закоханості двох нещасних людей. Вони обидва змушені ховатися, втікати, але вони не можуть не любити. Їх душі не мертві! Ця маленька історія навчає, що в житті бувають різні обставини, які можуть підштовхнути людей до неправильних вчинків, але ми не маємо права їх засуджувати, поки не подивимося на ситуацію їхніми очима, поки не пройдемо їхній шлях. Адже звинувачувати просто, а спробувати зрозуміти іноді буває занадто складно для нас... А іноді, щоб відчути, достатньо лише одного моменту...

Ранок, коли я почав читати «Момент», мені здається, ознаменувався прекрасними емоціями, рідною мовою, сюжетом і чарівною погодою. Ніби все схиляло для кращого читання й отримання насолоди від цього маленького оповідання. Цей яскравий твір нагадує особисто мені кращу в традиціях літературну боротьбу проти буденного, як каже Муся, «пошлого». І це дійсно твір, та що там, витвір світового мистецтва, син, народжений генієм.

Разом з тим оповідання підвладне своєму часу. Вона має жорстокі й незграбні пейзажі. Воно – ціла трагедія на 16 сторінок. Мені зараз важко виражати свої емоції на папері, бо надто їх багато і надто вони незрозумілі. Прямо зараз з усією впевненістю я можу сказати, що В. Винниченко написав геніальне оповідання. Таке тепле, таке приємне, таке рідне для кожного і таке насправді моралізовано. Він виступає проти будь-яких пересудів, так званої «моралі», на тлі людей, які бояться своїх почуттів перед читачем з’являються прекрасні пари тварин: метеликів, птахів, комашок…

Якимсь магічним чином творчість цього автора невідворотно принаджує будь-якого шукача щастя, а по суті ми всі такі. «Момент» -- це поштовх, поштовх до дій. «Момент» -- це втілення геніальності українського автора й краси української мови на декількох сторінках.

Якщо казати про мене, то я здивований тому, наскільки маленька новела може бути гарною, прекрасною, такою розумною і незвичайною, далекою від буденності. Забудьмо, друзі, всі імена, «укази, «мораль». Станемо справжніми людьми, природними, живими, а не напівмертвими моралістами.

А ведь действительно,счастье никогда не длится долго.Это какие-то моменты,оставляющие на долгие годы послевкусие.Это момент,который остается в памяти навсегда.Мы всегда стремимся к счастью,ждем его.Ждем эти секунды,стремимся продлить его как только можно .
Главные герои новеллы понимали,что их любовь- всего момент.С годами она превратится в обыденность.
Они не хотели этого.По-этому на этой счастливой ноте и расстались,дабы в памяти оставить лишь тот момент их искренней любви,и не затмить его обыденностю.