Цитаты из книги Vaimude labürint

Никому не дано понять женщину лучше другой женщины.

Человек верит в то, что возможно, а не в то, что хочется.

Бог создал, а черт свел

Всякое преступление подобно луковице: необходимо отделить множество слоев шелухи, прежде чем добраться до сердцевины, и попутно пролить немного слез.

Провидение всегда начеку, дожидаясь нас за ближайшим углом.

Если у Бога - или у дьявола - осталась хоть капля чести, то конец света наступил бы со дня на день, поскольку этот дерьмовый мир иного не заслуживает.

каждому человеку, кто стремится сохранить рассудок, необходимо найти себе место, где он сможет и захочет расслабиться. Заповедное место, которое становится оазисом душевного покоя, где в тяжелые минуты, когда мировая комедия абсурда терпит фиаско, человек обретает надежное убежище, чтобы заново провести тонкую настройку Вселенной.

Коли ти нагорі, удари дістаєш не в лице, а завжди в спину, разом із обіймами.

Ти не здатен збагнути тої порожнечі, у якій минає твій час, доки не почнеш жити по-справжньому. Іноді життя – це не вервечка спалених днів, а лише одна мить, день, тиждень чи місяць. Ти знаєш, що живеш, тому що тобі болить, тому що нараз усе набуває значення і тому що, коли ця коротка мить закінчується, решта твого існування перетворюється на спогади, до яких ти марно намагаєшся повернутися до останнього свого віддиху.

Усе своє життя я гадала, що прагну помсти. Помсти не існує. Єдине, що важить, – це правда.

Воскресати – це те саме, що їздити на велосипеді або однією рукою розстібати ліфика. Треба лише навчитися, як це робити.

Існують часи, коли достойніше померти в забутті, аніж жити в славі.

Щастя – або ж душевний спокій, найближче до щастя почуття, якого може прагнути будь-яка розумна істота, – щезає десь по дорозі, яка веде від віри до знання.

Правда ніколи не буває ідеальною, і ніколи не буває, щоб усе зійшлося так, як ти очікуєш. Правда завжди лишає сумніви й запитання. Вірогідною на всі сто відсотків є тільки брехня, адже їй не потрібно підтверджувати дійсність, лише сказати нам те, що ми хочемо почути.

Що за часи настали, еге ж? Ті, хто є кимось, видаються ніким, а ті, хто ще два дні тому був ніким, тепер видаються чимось більшим, ніж вони є насправді.

Офіційну історію завжди пишуть хронікери, що належать або до переможців, або до переможених, але ніколи ті, які потрапили в пастку між двома таборами і які зазвичай не підкидують дров у вогнище.

Витрачати гроші на книжки – це задоволення, у якому я не хочу себе обмежувати.

Він завжди вважав, що доля, коли не нападає підступно й безсоромно на невинних, любить перепочивати на залізничних вокзалах. Тут починаються або закінчуються трагедії і романи, відбуваються втечі й повернення, зради й розлуки. Саме життя – це, так би мовити, вокзал, на якому хтось завжди сідає – або когось садять – на не той потяг.

Мудрий чоловік не стане будити вулкани, революції чи вагітних жінок.

– Друже мій, – промовив він нарешті. – Не втрачай надії. Якщо я чогось і навчився у цьому сучому світі, то лише того, що доля завжди чекає на тебе за рогом вулиці. Немовби злодюжка, профура чи продавець лотерейних білетів – три найбільш помічні її втілення. І якщо одного дня ти вирішиш піти на її пошуки (тому що доля сама не прийде до тебе додому), тоді ти побачиш, що вона дасть тобі другий шанс.