Beloved

Первая честным трудом заработанная покупка заставляла его светиться от восторга, хотя редиска была высохшей и вялой. Именно тогда он и решил, что если есть возможность свободно ходить, есть и спать, то жизнь ещё не кончена и вообще — достаточно хороша.

Женщины, они ведь как клубничные кусты, когда собираются «усы» выпустить: сперва меняется цвет листьев; потом появляются тонкие усики, потом бутоны. К тому времени как опадают белоснежные лепестки и образуются бледно зеленые ягоды, сами листья становятся блестящими, темными и плотными, словно покрытыми воском.

... значит, на свете ничто никогда не умирает?
Сэти посмотрела ей прямо в глаза.
– Ничто и никогда, – сказала она.

Мимо такой истории не пройдешь.

Він точно знав, що вона мала на увазі: знайти місце, де можна любити те, що ти обрав, — і не потребувати дозволу, — оце і була свобода.

Схоже, я їх навіть більше любити почала, коли сюди приїхала. А може, не могла любити, як належить у Кентуккі, бо вони були не моїми, і любити їх не можна було. Та коли я сюди приїхала, коли зістрибнула з фургона, не було в світі нікого, кого б я не змогла любити, якби захотіла.

Ризиковано, подумав Пол Ді, дуже ризиковано. Так сильно любити для колишньої рабині дуже небезпечно, особливо власних дітей, яких вона і так має любити. Найкраще, як він знав, це любити трошки, усього потрошку, щоб коли переб'ють спину чи запхають у мішок, лишилося трошки кохання для наступного.

Майбутнє для Сет — це лише спроба утримати минуле на відстані. «Краще життя», яким вони, на її думку, жили разом із Денвер, просто було не тим.

— Можна переїхати, — якось запропонувала вона свекрусі.
— А в чому сенс? — запитала Бебі Сагз. — Тут повно будинків, сповнених негритянським сумом під самий дах.

— Вона хоч і дитина, а прокляття у неї сильні, — сказала Денвер.
— Не сильніші за моє кохання до неї, — відповіла Сет, і знову повернулися спогади. Приємна прохолода необробленого надгробка, до якого вона притулилася, піднявшись навшпиньки, широко розвела коліна, мов між ними була могила.