Нещодавно почула на конференції, що в радянські часи багато хто читав «Землю світлячків». Але я у дитинстві про неї навіть не чула. Ще привабило те, що книга буцімто використовує топографію добре знайомої мені Пущі-Водиці. Отже, знайшла у бібліотеці й прочитала.
В цілому зрозуміло, чого діти захоплювалися цією казкою, коли вибору було замало. Дійсно, можна легко уявити собі ланцюг озер Пущі-Водиці, і описи чарівних істот, що живуть порчу з озерами, досить атмосферні. Цікавий музей біолюмінесценції, який працює, як годиться, тільки вночі. Але на цьому принади книги для мене й скінчились.
Те, що ми сьогодні часто обговорюємо стосовно жанру фентезі, worldbuilding, там дуже слабкий, сюжет також примітивний. Мирне життя тривусів и стовусів (автор, на жаль, не мав хисту для створення цікавих назв) раптово порушується, і починається напад якихось незрозумілих печерних створінь, причому абсолютне невмотивований – от підемо нападати, усе знищимо… але не будемо вбивати ворога, будемо брати живими. Так, дуже зручно для героїв. Інша «зручність» - вороги тупі та постійно балакають про свої плани, а також про слабкі місяці (правильно, про що ще волати голосно вночі). Отже, герої встигають підгодовуватися і влаштувати пастку. А ще вороги бояться світлячків – також дуже зручно. Як взагалі герої спромоглися втратити одного «бійця» - незрозуміло. Але авторові треба було когось поховати: з посвяти у книзі зрозуміло, що йому якось показали якусь могилку, і він розчулено вставив її у свій текст.
Але це, може, й не так вже страшно для дитячої казки. Тому скажу, що насправді роздратувало. Це, перш за все, ставлення до жінок – таке радянське, що аж соромно читати. У головного героя Сиза (чомусь він з порядковим номером - наче ж не король. Але, як я сказала, з назвами у автора геть погано) є сестра Мармусія, без порядкового номеру (жінок не рахують?). У Сиза музей світлячків та інших створінь, а Мармусія відчиняє двері та подає каву. Це дуже по-радянськи. У нас відвідувачі, яке щастя, сестро! Відчиняй двері! Сам він не може, чи як? Порядковий номер заважає? Переходить з зали до зали, захоплено розповідаючи гостям про світлячків, а перед ними бігає ця жінка. Бо жінка – служниця, крапка. І хоча в неї є цікава бексторі, непересічний характер і вона до біса усього вміє, навіть прикласти ворога веслом (єдиний момент на всю казку, що дійсно потішив), її місія у житті – прочиняти двері перед чоловіками та підносити каву. Огидно.
Не менш огидний епізод з динями, коли один нібито «наш» персонаж силоміць пригощає друзів. Це такий «смішний» момент, але я не могла зрозуміти – це частування чи знущання? І дійсно, пізніше, після напади, він так само пхав дині у ворога. А яка різниця? Друзі, вороги – методи взаємодії однакові. Ну і там само видно цей слабкий worldbuilding і дуже механістичну фантазію: дині з галушками усередині та інші недолугі «гібриди».
Отже, я нічого не втратила від того, що не читала це у дитинстві.
17 понравилось
