Грішна

«Я бачу іншу жінку, бо сама змінилася, — подумала вона. — Не в Айрін справа».

«Може, я й справді не знаю, що таке любов, бо була надто зайнята тим, що боролася з нею. Так само як з усім, що може заподіяти мені шкоди».

«Я не можу дозволити, щоб це сталося зі мною, — подумала вона. — Не можу перетворитися на Айрін, виснажену, замацану маленькими брудними руцями».

«Це не для мене, — подумала Ріццолі. — Я радше помру, аніж стану ув’язненою в цьому жахітті».

«Господи, думаю як мама. Якого біса мене має хвилювати їхній апетит?»

«Ми зрадили одне одного, — подумала вона. — Жодне кохання такого не переживе».

«Навіть уві сні, — подумала вона, — я не можу позбутися цих зображень. Живу з власним пеклом Данте в голові».

«Вона прокидається від того, що прокладка протекла. Вилізає з ліжка, йде в туалет, міняє її на чисту. А повернувшись до своєї кімнати, завважує світло у вітражних вікнах. Світло, якого там не мало бути».

«Ніч вирує першим зимовим снігом. Каміння під ногами слизьке. Рухаєшся тихо, не хочеш, щоб інші сестри знали, що ти з кимось зустрічаєшся. Що ладна порушити правила заради цього.
Але тут темно, біля воріт немає світла. Тож ти не бачиш його обличчя. Не можеш бути певна того, що це саме той гість, на якого ти сьогодні чекала…»

«Зберися, чорт забирай. Зосередься на роботі».

«Я можу з цим упоратися. Можу впоратися з ним».

«Можна любити її, — подумала Ріццолі. — Спробувати її зрозуміти»

«Усе життя — азартна гра, а понад усе — любов. Коли я востаннє робила ставки, то програла, — подумала вона. — А на що я ставлю цього разу? На шанс виправити наші стосунки? Чи вкотре розбити собі серце?"

«Будь ласка, не роби цього. Будь ласка, не змушуй завдавати тобі болю».

«За цією дитиною тужили, — подумала вона. — Сповили, посипали сухими пелюстками, загорнули в теплу ковдрочку. Не викинули, як сміття, а поховали. Попрощалися»

«Він уже пробрався назад у моє життя, — подумала вона. — Я вже думаю про те, що може бути далі».

«Тебе вже так змучили, — подумала вона. — А тепер мій скальпель теж залишить сліди на твоєму тілі».

«Це наш спосіб упоратися з жахіттями, — подумала вона. — Так ми тримаємо жертв на відстані. Називаємо їх прізвиськами, а то й за діагнозом чи номером справи. Тоді вони не схожі на людей, так їхні долі не розбивають нам серця».

«Благаю, візьми його у свої всепрощенні обійми. Приведи його до світла, він хоч і нехрещений, та невинний. На ньому немає гріха».

— У світі є речі, значно страшніші за мерців.