Цитаты из книги Клуб «Мефісто»

– Деньги сами по себе не способны впечатлить. То, как человек их тратит, – вот что должно производить впечатление.

Больше всего на свете Анжела Риццоли боялась, что в один прекрасный день кто-нибудь уйдёт из её дома голодным. Но сегодня был явно не тот день. На рабочем столе красовалась запечённая баранья нога, приправленная ореганом и чесноком, а рядом стояла огромная сковорода с жареной картошкой,  сдобренной розмарином. Фасолевый салат был единственным вкладом Джейн и Габриэля в общее пиршество. Из кастрюль на плите струились дивные ароматы, в кипящей воде, булькая, переворачивались ньокки.

- Повезло тебе, Джени. Попался мужчина, который умеет готовить. - А ты не корми папулю пару-другую деньков, глядишь, и он научится. - Да нет, не научится. Он так и помрёт за столом в ожидании обеда, который должен появиться сам собой.

Если уж речь заходит о выживании, то здесь главное многослойность защиты - это относится и к одежде, и к эмоциям. Сторонись стихии, опасайся привязанностей.

Своими счастливыми улыбками, приторно-липкими, как волокна сахарной ваты, они заманивали его в свой мир, где царили любовь, свет и радость.

Быть может, судьба более благосклонна к тому, кто любит собирать ракушки, чем к тому, кто родился миллионером» — Надо же! — Думаю, я предпочла бы стать миллионершей.

Думаешь,достаточно прочесть пару раз "Аве Марич!" и снова станешь белым и пушистым, после такого - то прегрешения?

«Тепер я не сама, — подумала вона. — Я з тими, хто розуміє мої страхи, з тими, хто захистить мене».

Може, варто розвернутися, — подумала вона. — Я мушу оберігати цю жінку, а не завезти її в гори, де вона замерзне до смерті.

Як же приємно це має бути, — подумала жінка. — Зателефонувати чоловікові, посміятися разом. Поцілуватися, обійнятися на очах у людей, не роззираючись, не шукаючи в натовпі тих, хто може тебе знати й засудити.

«Вона надто добре мене знає, — подумала докторка Айлс. — Бачить, що я не все кажу. Чи, може, відчула аромат хіті на моїй шкірі. Треба було прийняти душ до їхнього приїзду, треба було змити запах Деніела».

«Ви хочете знайти диявола, містере Сансоне. То подивіться на мене. Подивіться на будь-кого з нас».

«Ось від чого ти відмовляєшся, кидаючи мене. Ось той рай, від якого ти тікаєш».

— Змінилося все. — Він узяв її за руку. — Я тебе кохаю.
«Але не досить. Не так сильно, як ти любиш свого Бога».

«Можливо, мати смак до колекціонування мушель — ліпша доля, ніж народитися мільйонером».

«Маєш десять секунд, — сказав він, — якщо не вийде, я зроблю».

«Ця жінка служила в поліції, була озброєна. І однаково їй забракло обачності»

«Бо на маминому місці я воліла б про це почути. Не хотіла б, щоб дочка мала від мене такі таємниці, хай які вони болісні».

«У місті на чотири мільйони людей можна добре сховатися, — подумала вона. — Тут мене не так легко буде знайти. Навіть дияволу».

«У твоїх жилах тече кров прадавніх мисливців, — сказала моя мати. — Але краще про неї не говорити, люди не зрозуміють».