Мартин Боруля

Націєвський. У нас многії баришні од меня тають, і ви розтаїте.
Марися. А я чого буду таять, я не сніг.
Націєвський. Ну, розтопитесь...
Марися. Борони Боже! Хіба я смалець?..

Краще жить на світі щасливим мужиком, ніж нещасним паном...

Всякому чоловікові назначено, що робить, з чого хліб їсти і що йому мать!

– Як же в тебе голови не вкрали?
– Бо нікому не потрібна: у кожного є своя, хоч поганенька.

... згоріло! Все згоріло, і мов стара моя душа на тім огні зноріла!.. Чую, як легко мені робиться, наче нова душа сюди ввійшла, а стара, дворянська, попелом стала...

У нас многії баришні од меня тають, і ви розтаїте.

По батьківському молитвенику тепліше молиться.

Любов – ета злодійка приходить зря, сьогодні нет єйо, а завтра вот она!

Це так! Невєста з приплодом!.. Благодарю!.. Я ще тілько сватаю дівку, а вони, бачу, вже й дитину хрестить будуть. Ні, щукайте собі дурнішого...

Любит другого... Положим, єделі только любить, то це крупний пустяк, но єжелі любов з фіналом... Це для меня мучітєльно будить і позорно даже!.. Впрочем, до свадьби далеко, ми і ето разузнаєм; а отказаться і перед вінцем можна... Как бі я не вскочіл у корито!