Урізька готика

Час перед війною. що має вигубити ціле покоління, виглядає, зазвичай, нікчемним, щоби потім ні вбивця, ні жертва, не мали підстави шкодувати за життям.

"Бог не проклинає, сину мій, лиш люди. А сила Божа, як сонце в небі, усім доступна, хто під неї стає, йди додому й читай молитовник, найбільше Псальми".

На призьбі сиділи чужі люди з Нагуєвич, їхня, здається, якась родина. Хлопець промимрив "Слава Йсу!" й поніс верітку до стайні.

- Ну, що Року, коли прийдеш до нас з цьоткою в Нагуєвичі, увидів би-с наш млин? Орко справді ходив з хлопцями на Різдво до Нагуєвич колядувати.

Суспільний устрій був непохитний як фортечний мур. І. ому він його не підписав, не боронив, але й не прагнув розколоти.

Долішня церква стояла на горбі, який на рану розтинала пряма дорога до Самбора. Проклали її за Антонієвого батька.

Йому було видно з поля і сина, що легко йшов, розмахуючи веріткою, і панський двір, і липи довкола церкви, і вищу від лип дзвіницю, з якої розбився на смерть майстер. Такої високої дзвіниці не було навіть у Дрогобичі, але дзвони мали гандж, чомусь гасили звук.

Тато напалму зранку, зварив снідання, а Орко погодував малу. Та не хотіла їсти, аж хлопець прикрикнув на неї.

Відразу за мостом починався лихий та чужинський світ... Власне, вже взяли, але сталося в Самборі чудо.

Вітер порозривав хмари, і на їхньому полі заясніли сонячні пасма.

А мама пішла до Дрогобича, накупила образочків кольорових зі святими, ангелами і звірятами, аж очі радило, й дала Описі. Ніби хотіла чимось звикати діру, через яку витікало діточе життя.

Рідна земля - ніби мама. Ніде не є так добре, як біля неї

Він ніколи не шкодував за втраченим часом, бо це все-таки єдина доступна усім розкіш — змарнований час.