Salamõrtsuka teekond

Я та хто почала знайомство з Робін Хобб (Робін Гобб) з 4 сезону про Дощові Нетрі. Читала біографію автора про життя в лісі майже без цивілізації, що гарно розуміється з Мартіном, який любить 90 % своїх героїв вбивати. Й це важливо враховувати, бо це відображається на її творчості і моєму розумінні пари крихт деякої інформації.

І так, я вирішила писати на останній книзі рецензійний очерк за всі 3 книги. Мені здається це логічніше, бо так ми бачимо складання пазлів й чи воно вдалося чи ні і що в нас лишилося такого етакого.

Перший сесон про Провісників не сказала б що з 1 книги Учня Вбивці надихає, бо треба розуміти, що це перша книга не тільки в сезоні про Провісників, але й 1 книга із всього світу Ердерлінгів в 16 книгах. Тому перший сезон жвавісттю нас не вітає зовсім.  Бо авитор старанно прописує світ, побут, традиції, замкові будні одної із багатьох країн світу - Шести Герцогств. Щось цікаве й захоплююче увагу з"являється в кінці 1 книги, потім вже краще після половини прочитаного в другій і третя майже суцільний рух поза межами замку, за вийнятком певного моменту.

Хобб (Гобб) в неї трохи цікавий темп в книгах. Вона робить накал все гіршого й шіршого й придумає ще гірше, а потім щось тимчасово неочікувано закриває, а щось вирішує назавжди, але не так як би нам кортіло. А після рішення проблем у неї до епілогу герої збирають себе до купки аби бути більш-менш на щось схожими в наступній книзі для нових пригод. Тоб то вона не закінчує зразу пімля всього епічного + міні епілог. Й до цього треба звикнути, бо через це ловиш себе на думці, що розмазали весь кайф цими затяжними главами опісля головного та епілогом. Але принаймі це не топтання в другій половині книги 3 тому. Ось де ти розумієш мізками чого все застопорилося й що це відповідає реальності не магічних людей, але від цього не легше. Не легше коли біля 5-7 глав герої після епічного походу типу щось роблять нічого не роблячи аби потім було ВААУУУ... Дуже швидке Вау, з Фітцем який скиглить в майбутньому описуючи свое минуле.

О так, книги ці йдуть від лиця Фітца, який вже ж типу постарів, хоча 4 сезон від багатьох лиць, й як я вже знаю в 2 сезоні про Живі Кораблі теж там оповідь від багатьох лиць. Пишучи рецензію, я вже прочитала і 2 сезон.  можу сказати, що люблячи оповітки від 1 лиця, мені в Робін Хобб більше таки подобається оповід про світ від багатьох персонажів, бо за рахунок цього темпи оповідання в її книгах кращі та жвавіші. Бо від лиця Фітца виходить все до-овго і нудно, хоча побут сереньовічної обстановки він і не є чимось швидким в реальності, але від цього менше пришити Фітца й автора за враження тупотіння на одному місці в описах побуту - не зникає.

Робін Хобб (Гобб) дуже гарно кидає крихти на майбутнє й на перший сезон в своїх книгах. Я ось думала що Проклятий білий корабель то буде Проклятий Корабель з 2 сезону про Живі кораблі, але по часу не сходиться трохи або занатно мутно написано. Просто там Проклятий корабель провалявся на березі доволі вагоме десятиліття. А по часу між подіями в останній книзі Мандри Вбивці та Чарівний(Магічний) Корабель - пройшло років 3-5, тоб то не живий великий корабель, який тихо підкрадається і тихо зчезає й в ньому є скілл/віт. Та й був там ватажком Кебал Рудобородий, а в другому сезоні Страхолюд. Хоча творили люту дичину з патрошенням обоє.

З крихт ті що не спрацювали поки ні в 1, ні в 2 сезоні й не пригадую їх 4, бо там не про Фіца книги, так це крихта про те що справжніх чоловіків посвячують близкі люди та друзі й, що Фітцу повезло, що в нього знайшлось багато таких людей провести посвяту в  справжні чоловіки та дати справжнє ім"я яке не виразити нормальною мовою. Й якщо приблизно обізначити це ім"я то воно буде "Той хто Міняє/Міняючий". Так ось - ніяких посвят Фітца описано не будо за всі три книги в справжні чоловіки в 16 років чи раніше й сам Фітц про просвяту не згадує. Але прицьому його тварини і Блазень кличуть Міняючим. Надіюся це пояснять в 3 сезоні про Світлу Людину.

Описи походів - чудові. Якщо персонажа ранили то він не бігає на наступний день з пораненням, як здоровий, а кряхтить по пів року - рік. Бо середньовіччя то вам не 21 століття й в 21 столітті глибока рана не загоюється за 1-3 дні. А травми колін, тощо - тим паче. Так що за ці природність та правдоподібність - дяка. Світ продумує автор теж. Але я заплуталася з яких островів таки беруть дружин, бо на карті є Ближні острова, а Зовнішніх - ні. Зовнішні це ті які  взловж Нетрів тягнуться та Піратських островів? Це я так й не зрозуміла. Хоча буда думка при читанні 2 сезону про Кораблі, що таки з людьми з Дощових Нетрів та близ лижачих островів з ними беруть дружин вельможі та королі Шести Герцогств для підтримання Скіллу. Тобто або не пояснили добре, чи то просто вони відсутні на картах. А раз відсутні то чого не домалювали окрему карту. Тобто мене трохи радувала карта і спантеличувала водночас в книзі. Карти більше питань ніж відповідей в мене викликали й в 2 сезоні. В 4 вони відсутні. Хоча б кортіло б норм карту Дощових Нетрів з позначками від експедиції. Дивилася 5 сезон - там все тіж старі карти, без позначки Кельсінгри, яку знайшли в Мандрах Вбивці та й згадували в 2 сезоні в останній книзі й в 4 сезоні... Але ні... то дуже складно. А в інтернет картах там Калсіда то Челчі поруч з Шістьма герцогствами  то ще що, але не це... Чи Калсіда/Челсі там де Джамелія...Й найсмішніше, що то все англ версії карт... походу топографічний критинизм викликала не тільки в мене ця Хобб. Й головне не дивлячись на те що в кінці сезону про Провидців Фіц каже що потім подорожував далі ніж намальовано на картах Веріті - ці карти відсутні в 3, 4, 5 сезонах. Там тільки появится карта островів якихось в самій останній книзі. Судячи з того що я дивилася з анотацій ру версії продовження, бо в нас ще його не видали. Й це мене пригнічує, бо хотілося б мати зміни в карті по мірі того, як розкривається світ. Вистачає й того, що карти островів Піратів й інших не обкреслені чітко й всі, спираючь на те мовби, що там берег материка розмиває, й не всюди всі плавали через піратів. Так що карти й гуд що є, але й не гуд що вони кривенькі...

Й про мінуси окрім дивного темпу оповідання Робін Хобб. Вона в 4 сезоні писала багато повторень, які по суті не потрібні були. Були вони аби садизмом над героєм одним тупеньким займатися й щоб він кожному стічному повторював все що було з ним від початку і до кінця додаючи попередній етап "цікавої" подорожі. Тобто там реально можна було скоротити 4 книги до 3. Бо потім скиглення ідіота повторювали в 4 книзі. В першому сезоні в неї нерівномірний темп між жвавими подіями та повільними подіями для обрису обставин та підготовки до жвавих подій. В неї герої раптом забувають на рівному місці моменти із життя, які не Тьфу, як би... Фіц наприклад сидить з Веріті і говорить про перекованих й Веріті задвига, що Фіц не розуміє як це вбивати та щось робити з перекованими й той йому киває, що так він не знає.... І це притому що він попередні книги те й робиі що вбивав перекованих. Подумаєш пару сотень вбив, і десяток вчора - хто таке пам"ятає на наступний день при розмові про тих самих перекованих, що треба вбивати? Потім автор спохвачується чи згадує, що Фіц таки їх вбивав і в суперечці в котрій 2 сторінки тому Фіц скулив сором"язливо, ніби він провинився нічого не роблячи, згадує що він робив і таки огризається... В 4 сезоні наприклад була явна деградація персонажів, або вони просто розніжилися з кінця 2 сезону, аби дорослішання було, але таки вони діти, то пуста голова з максималістичним баченням світу, коли його не треба рятувати - збереглася й знову винернула. Одна особа, що померла, раптом дуже схожа саркастична срака появилася в 4. Капітан проклятого Корабля в 4 сезоні був іншим. Ладно там помінялися місцями парочка, але ж, але ж...
Те як вбиває Хобб поганців. Вона їх іноді вбиває одним реченням в оповіді про будні будення, когось більш довго і продуманіше. Але головне зло в неї якось подихає непомітно мимоходом. Смерть Регала думаю у багатьох викличе ревіння на всю хату, а перед цим прострацію. Бо його кодло помічників помирало трохи яскравіше. До купи Хобб любить іноді дуже відчутно брати за ручки персонажів та рухати їх по сюжету в потрібний бік. Просто ти читаєш й розумієш, що персонажів з болота повсягденності та пліток-інтриг перетянули на подію потрібну для сюжету. Таке собі відчуття "штучності" розвитку події. Таке собі використання чіт коду в Сімс 4 на поліпшення настрою всім героям, аби ті пішли на вечірку чи довчили навик, хоча по суті вже повинні сратися, заснути в своєму добриві і кричати про їжу.
Любов до садо-мазо по відношенню до героїв. Особливо Фітца... Те що доля в жінок в середньовіччі не квіточки то я знаю й розумію, так що викидні, інтриги пліткарські від кого діти, зневага що не родила, що не все жінці можна робити на рівні з чоловіками, якщо вона вельможа то теж не новина. Але тортури іноді ради тортур над Фітцем то бувало перебір і для мене. Але логіка того, що про труп би 2 й 3 книгу й далі інші сезони не писали б, та і дідусь Фітц не писав би про себе автобіографію, якби його прибили. То я така: " Подох? А що це тут поруч? ООо, книга про Королівського вбивцю, мандри вбивці...Шута і Вбивцю сезон... але що за мандри вбивці та інше, коли його вже уколошкали? А ти бозічкі, які тортури, травми, польоти душі з тіла в подрообицях! А можна це коротче? Здивуйте мене краще тим, як ви оживите та сцілите труп аби воно гасало ще 2-3 книги, а потім 5 сезонів!"

Хоча мені наприклад було кайфово бачити Фітца в тій самій башті, куди потім прийдуть герої 4 сезону. Знати те місто, бачити, що при Фіцеві там ще міст міцний, а в 4 сезоні його арка розвалена трохи буде. Розуміти чому розбите скло, сажа і так далі. Краще розумієш що за Золота гора з крилами на гобеленах у Фіца й так далі. Хоча в мене багато питань, чому шастаючи по Кельсінгрі ні Фітц, ні Веріті не бачили людей з різним кольором шкіри та ніби лускою. Так в Кельсінгрі не так багато було довгожителів з такою шкірою, але вони були, й на Шляху Скілла теж повинні були бути, але їх ніхто не бачив,  в Живих Кораблях в містах Старших теж ніхто таких не бачив, але раз заявка була на королеву Старших з гребнем в волоссі. Зате в 4 сезоні їз легко почали бачити діти Дощових Нетрів гуляючи містом то тут то там, хоча не всі такими були, але й відсоток був не малий. Й в 2 сезоні казалося що Страші то частково ж були родичами Елдерлінгів - воно ж Драконів... Враження, що або дуже оберігала серкт не знаючи, як його описати Робін Хобб. Або завтикала промалювати та поправити текст в перших книгах чи махнула рукою на нові перевидання виправляти, після того як придумала людей-ящірок з різнокольоровою шкірою в лучках на прізвисько Старші в кінці 2 сезону про Живі Кораблі...

Так що світ цікавий, крихти та рушниці працюють, але є і промахи бо таки це були перші творіння автора. Й я розумію чого всіх тих, хто дожив до 2 сезону влюбляються в цей світ Ердерлінгів саме з другого сезону про Живі кораблі - бо там темп жвавіший за рахунок купи персонажів в різних місцях світу. А є ті хто люблять сезони з Фітцем та нудьгує там де його немає. Я походу не нудьгую там де є Блазень або саркастична скотиняка, як Падаль чи Плєвок.

П.С. Спойлер! Блазня походу так задобла менетрель називаючи дівчиною, що він вирішив бути дівчиною в Бінгтауні (Удачному) в 2 сезоні про Живі Кораблі.  Я коли зовнішність панянки Бурштин, що володіє магазином по різбі по дереву з неперевершеними бусинами, прочитала то вже запідозрила Блазня, а коли він почав розказувати героїні, що любить тих хто не пливе по течії, як всі, а йде проти течії, як вона то він не може не допомогти. х)) А далі стало зрозуміло й по тому як він пробував руками без перчаток уловити суть живого корабля та що за Хлобчик раб з 9 пальцями, якого шукав Блазень під кінець 1 книги.

Многие недолюбливают третью книгу из Саги о Видящих, потому что в ней меньше экшна и больше психологизма и самоанализа персонажей. Как по мне, это совершенно не испортило серию, а лишь прибавило ей глубины.

Невероятно прекрасное, трогательное и драматичное завершение трилогии. На этой книге можно завершить чтение Робин Хобб, а можно продолжить путешествие по миру Элдерлингов — и это очень ценно.

Мне кажется, что никак по-другому этот цикл нельзя было завершить. Все на своих местах, пусть и печально расставаться с некоторыми героями.

очень очень затянутая первая часть, Фитц все страдает и страдает,сначала пытаясь вернуть человеческий облик, потом на пути к Регалу, чтобы убить его, потом когда бежит от него к Верити, его бьют, колют, стреляют из лука,но он поднимается и идёт дальше. Понравилось,как прописан персонаж Волка,как мудрого и благородного воина,а не бедового волка подростка из второго части. как только Фитц достигает Джампи, рассказ идёт бодрее, но это уже ближе к третьей четверти книги и оставшийся кусок читается быстро и легко ибо интересно. Он вместе с королевой наконец то находят Верити и драконов. все кончается благополучно для Шести Герцогств,но не для Фитца.. Конечно немного жалко его, что он не смог построить семью и остался одинок, я бы предпочла  другой конец книги...

Прежде чем взяться за эти «кирпичи», слышала немало восторженных отзывов об авторе и ее произведениях от любимых буктьюберов, поэтому желание испытать удовольствие от добротного фэнтези пересилило страх объемных книг)
И как же я благодарна этим отзывам!
Последний раз я с таким упоением погружалась в фэнтези лет в 13, когда читала Властелина Колец.

Такой продуманный мир!
Вот представьте. Вы идете по определенному пути вместе с главным героем, вы видите вокруг далеко не всё, при этом не возникает ни малейшего сомнения, что каждая деталь этого мира: любая вещь, человек, дерево в лесу - автором продумана и находится на своем месте, стоит только повернуть голову и вот она. Это делает повествование таким реальным! Обожаю это чувство.

Множество увлекательных и глубоких персонажей.
За ними интересно наблюдать и следовать, истории жизни каждого достойны отдельной книги (в отношении некоторых такие и есть :))
Они - запоминающиеся. Бывает, прочитала книгу, и спустя время помнишь 1-3 главных героев. Здесь мне в память врезалась намертво даже эпизодическая повариха Сара со своим пирожками)

Крутая и сама история, покоряющая читателя небанальными сюжетными поворотами и не дающая скучать ни секунды!
Реально, здесь очень большой объем событий на страницу текста.. Это было так.. непривычно) Вот как я обычно читаю художку - на один абзац одна мысль, нет необходимости проговаривать каждое слово (как когда читаешь вслух), скользя взглядом по строкам, что-то пропуская, все равно улавливаешь сюжет, описания.. смысл! Здесь же, пропуская строку или полстроки, ты рискуешь пропустить важную мысль или событие, или деталь, без которой не складывается картинка. Я сперва не понимала, что происходит, почему мне приходится возвращаться назад по тексту и перечитывать отдельные предложения, потом осознала, ухмыльнулась и стала читать медленнее, про себя смирившись с тем, что таким образом я эту сагу буду читать целую вечность) Прочитала, конечно, чуть быстрее чем за вечность - все-таки было слишком интересно скорее узнать, чем дело кончится)

Очень боялась открытого финала. Зная о том, что у автора не одна такая сага (эта - первая во Вселенной Элдерлингов), думала, закончится какой-нибудь такой интригой, что неизбежно придется браться сразу за следующий цикл. Однако концовка оказалась завершенная для данной истории, и хотя некоторые персонажи будут фигурировать и в следующих книгах Хобб, эта книга законченная, чем я полностью удовлетворена.
Одного я никогда не пойму. Зачем разбивать единое произведение на 3 книги. Ну кроме того, что долго писать такой толмут, а хочется поскорее выпустить хотя бы часть и получить уже денежку. Неужели кто-то прочитает, скажем, только вторую книгу цикла, или начнет с третьей.. Жалких попыток коротко пояснить события предыдущей книги явно будет недостаточно для должного понимания событий, а для человека, читающего книги подряд, эти вставки-пояснения крайне раздражающие.
Большой объем для тома, понятно, ну сделайте 3 тома, разбейте на части, но книга все равно одна. Ну это мои придирки, ладно, мне не приходилось, к счастью, ждать выхода частей, проглотила все разом)

В общем) Это было крайне увлекательное приключение и я буду скучать) Не настолько, что сразу кинусь читать все остальные саги (хотя про Шута так и напрашивается), но меня очень греет мысль, что я уже «в теме» этого мира, и меня ждет еще много часов удовольствия от чтения, в свое время.

Эта часть показалась чуть более растянутой. О, это методичное повествование путешествия держало меня на грани. В какой-то момент думала мой восторг к книге пойдёт на спад, но такой финал стоил всех этих дебрей и войны в голове главного героя. Картинки перед глазами этих событий меня ещё долго не отпустят. Хоть он и был очень динамичным (особенно по отношению к остальным 750страница). 

Не устану восхищаться наполненностью и «жизненностью» героев. Стойкость и внутренняя сила Кетриккен, где то даже излишняя терпимость, вера и жертвенность Верити, целеустремленность и фанатичность Старлинг, завистливый и недальновидный Регал, и переполненный страхом, обидой и желаниями Фитц. Ну ведь мы же все такие даже в обычной жизни! Это обалденно!

А главное — столько незакрытый вопросов. Теперь и не знаю, во что первое окунуться - в новую цепочку кораблей или в продолжение жизни Шута и Фитца... Но посвячу ещё много времени этому циклу однозначно!

Закончила чтение Саги о Видящих. Сказать, что мне понравилось - ничего не сказать. Я в восторге, от этого мира, от героев, от сюжета. А главное, что подкупает так это реалистичность, несмотря на то, что это выдуманный средневековый фантастический и магический мир, персонажи настолько живые, а повороты сюжета настолько жизненные, что веришь всему. Тут нет слащавых хэппи-эндов, наоборот много жестокости, несправедливости, обид и разочарований. Есть герои , которых обажаешь всей душой, мой самый самый - Ночной Волк. Самый ненавистный - это конечно же Регал, капризный узурпатор-садист. Наблюдать за всеми истинное удовольствие.