Не вір моїм очам, змієподібний

Не пишу рецензии, но здесь не удержалась. Мое личное мнение – книжка невероятная, прочла на одном дыхании. Люблю такие истории из-за которых полночи не спишь, потому что оторваться невозможно, вот эта как раз к ним относится.

На что похожа. Может, отдаленно можно сравнить её с другими известными книгами в жанре «фэнтези», но всё-таки у «Не верь моим глазам» свой стиль, лёгкий литературный язык и замечательный юмор. Давненько я так не смеялась. Главная героиня невероятная. Не серая мышь, что как никогда порадовало, а девушка с характером.

Не понимаю, о чем здесь говорят, о каких 50 оттенков, это ложь, чистой воды обман. В книжке нет подобных сцен вообще. Может, у меня фантазия не развита, чтобы видеть ролевые игры там, где их нет. Я даже не против, чтобы они были, история иногда настолько чувствительная , сосредоточенная на отношениях персонажей, что подобное придало бы перца. Впрочем, это фэнтези с романтической нотой, а не любовный роман. Все дело вкусовщины и понимания. Я поняла персонажей, потому что сама была в непростых отношениях.

Может, с одной стороны, показаться, что писательница придумала не самых белых и пушистых героев, однако это не так. Каким-то чудом, не слишком сильно погружаясь в их характеры, писательнице удалось нарисовать потрясающе объемных персонажей, за поступками и развитием которых интересно следить. Да, тут не динамика, экшен только в конце, но я люблю такого плана книги, когда повествование размеренное, неспешное, но при этом совершенно нескучное. В частности мне понравилось, что фэнтези поднимает вопросы межличностных отношений, а не очередной мимолетный боевик со стандартным набором маги-эльфы-гномы.
Большое спасибо автору! Творческих успехов и удачи в новых начинаниях!

Дуже довго збиралася написати про свої враження, зважувала слова й аналізувала враження й "післясмак" після книги. Принаймні, обіцяла бути чесною, тож слова дотримаю.
Одразу скажу, що фентезі - то зовсім не мій жанр. Читаю такі книги вкрай рідко і радше розчаровуюся, ніж захоплююся ними.
Найперше, чим приємно вражає ця книга, - оформлення. Прекрасний дизайн видання, якісний папір і приваблива обкладинка одразу "підкупляють" читача.
Сюжет книги - це любовний роман, події відбуваються в фентезійних декораціях, адже герої - не звичайні люди, а міфологічні. І тут мені вартувало чимало зусиль зануритися в тонкощі цього особливого світу, зрозуміти, у чому полягають особливості кожного фентезійного виду. Та найбільше розчарування чекало в фіналі, коли стало зрозуміло, що, за великим рахунком, все це не мало жодного значення, адже головне в цій книзі- кохання. І - якщо комусь це важливо - у книзі чимало навколосексуальних блукань.
Нарешті моя болюча тема. Якість редакторської роботи. На мою думку, треба було добряче напрягтися, щоб настільки зіпсувати текст. Авторка пише цікаво, у неї красива мова, але редакторські ляпи раз у раз змушують виринати зі світу фентезі у наш грішний світ. Це біда нашого книговидання.

"Не вір моїм очам", а я повірила) Рідкісний випадок, я в захваті від темного фентезі! Перші глави стримані, можна сказати інтимно-душевні. А кінцівка вибухова! Не уявляю як описати без спойлерів. Я не очікувала й так розхвилювалася вкінці.
Книга безумовно заслуговує на увагу. Насамперед, як письменниця по-особливому передає українську міфологію, не пригадую жодної книги, з якою можна порівняти. Для мене найбільший плюс - це жива соковита мова. Для дебюту дуже якісно написано. Я отримала справжнє задоволення від прочитання книги. Обов’язково буду чекати продовження. Раджу.

Моє знайомство з книгою Ксіани Весняної відбулося дуже неочікувано і зовсім випадково - не пригадую, як саме вперше побачила профіль авторки в instagram, але жанр майбутнього видання захопив відразу. За першої можливості книгу замовила (хоч рідко роблю подібні авантюри) і за два дні проковтнула.

З власного досвіду - ця книга не подібна ні на що з того, що я колись читала. Розмова про те, що в Україні жанру фентезі не існує, не нова, і мене підкупила сама думка, що хтось же взявся цю аксіому спростувати. Я не помилилась. Ця книга захоплює з головою, відразу втягує у світ, який начебто народився із письменницької фантазії, а насправді дуже навіть реальний у нашому щоденні. Оригінальність роману не в карколомному сюжеті, а в справжності, оживленні підсвідомого міфу, закладеного у фундамент народної пам'яті. Тут ви зустрінете саме тих легендарних перелесників, марен, повітруль, про яких читали в давніх повір'ях і легендах, усвідомлюючи відразу, що нікуди не поділися ані древні перекази, ані міфологічні персонажі - вони реальні, так само, як реальна людська свідомість. Ви можете зустріти їх у черзі за кавою, у своєму під'їзді чи у вагоні метро. Ословлення, оживлення саме українського міфу - це дуже сміливий і яскравий крок, який не залишить читача байдужим.

"Не вір моїм очам" - це цілком нова, неочікувана авторська спроба, читання якої вимагає зосередження уваги попри, здавалося б, простий сюжет. Особисто для мене занурення у авторське слово і сприйняття було справжньою насолодою. Створений у романі світ очікує багатьох інтерпретацій, кожен із читачів, без сумніву, звернеться до своєї, але книга справді залишає особливий післясмак, який полюбиться багатьом. Її родзинка якраз у тому, що вона дуже жива - і також химерна, як найглибші закапелки людської уяви.

Посмакувала і насолодилась. Це було не те, чого я очікувала, бо чогось такого я б не могла уявити, але це, без жодних заперечень, варта уваги, уважного прочитання та особистої оцінки книга, яка дозволяє відчути зовсім іншу - і дуже особливу - сторінку сучасної української літератури.