Українські жінки у горнилі модернізації

«Українські жінки у горнилі модернізації» — це колективна праця цілої плеяди поважних українських дослідниць, які поставили за мету розкрити цінність і важливість ролі жінки у контексті української історії ХІХ-ХХ століть.

Адже історія будь-якої держави, зокрема України, маскулінізована. Тобто, «творена», «писана» чоловіками і, схоже, для чоловіків. Досить довгий проміжок часу роль жінки в певних історичних подіях залишалася викинутою з офіційних джерел, часто замовчувалась. Хибно вважаючи жінку ненадійним партнером, приміром в політичній боротьбі, чоловіки відводили їй місце лише у сфері забезпечення побутових вигод, виховання дітей і т.д. Але, як показує це надзвичайно актуальне і потрібне видання, жінка в українському суспільстві відігравала не останню роль.

Історично склалося, що протягом досить тривалого часу українська держава була розділена між двох імперій: Російської і Австро-Угорської. Тому авторський колектив видання, дотримуючись хронології, цілком доцільно розглядає історію жіноцтва цих територій порізно. Також відокремлено історію сільської від міської жінки. Бо шляхи і засоби емансипаційних процесів були різними на теренах розділеної країни. До тексту також включені мемуарні, щоденникові записи жінок, котрим випало жити в той чи інший відтинок історії і стати її мимовільною учасницею, чи навіть жертвою.

Традиційно суспільство і церква вбачали у жінці особу відносно пасивну, залежну, яка потребує чоловікового піклування та керівництва.
Спочатку батьківська опіка, пізніше чоловікова. Але українська фольклорна традиція засвідчує цілком протилежну думку. Наприклад, жартівливі пісні де чоловік — голова, а жінка — шия. Це свідчить про притлумлюваний у жінці лідерський потенціал, котрий у певні історичні моменти виривається назовні. Вважалося, що жінка занадто пристрасна й емоційна і не зможе в потрібний момент раціонально мислити. Саме тому жінки були позбавлені права голосу у виборчому процесі, не мали права займати певні посади, про здобуття фаху не могло бути й мови. Звісно жінки здобували таку-сяку освіту: містянки — домашні уроки гувернанток та вчительок, селянки — спорадично у церковно-приходських школах. До університетських лав дорога була закрита.

Єдиною нивою, де заміжня, приміром, жінка могла хоч якось реалізуватись, був філантропічний вид діяльності: доброчинність, збір коштів, опіка над дітьми і немічними. Одинокі, вдови та старі діви мали право стати вчителькою початкових класів, нянею, медичною сестрою, прибиральницею. Значні позитивні впливи на емансипацію жінки, як це не парадоксально, відіграли Перша (на західних землях України) й Друга світові війни. З браком чоловічої сили жінки опановували нові професії, були задіяні у важкій, гірничій, металургійній промисловостях, не рахуючи безпосередньої участі у війні (медична справа, підпільна діяльність, військові заводи). Саме воєнні часи змінили жінку. Але все ж таки керівні посади залишалися нездоланними висотами.

Можна виділити два шляхи емансипації українського жіноцтва.
Перший шлях зовнішній, мимовільний — внаслідок власного пережитого досвіду історичних подій (війни, Голодомор, розкуркулення, заслання, трудові табори, радянська окупація). Другий шлях внутрішній, активний, дієвий — створення жіночих рухів, організацій, союзів, котрі боролися за права жінок на освіту, самореалізацію, виборче право і т.д. Обидва шляхи були тернисті, але, так чи інакше, створили нас сьогоднішніх.

Текст «Українські жінки у горнилі модернізації» — спроба осмислити та донести, вихованій на маскуліновому представленні історії, читацькій аудиторії історію українського жіноцтва та емансипаційних рухів. А також, реанімувати із забуття імена українських жінок, чия особистісна історія тісно переплелася з історією української держави.

Книжка від КСД. Вирішила, що буде корисно почитати про долю жінок. Бо в основному, історичні книжки фокусуються на подіях і трохи менше на історичних постатях, але долі звичайних людей, певних верств населення, або як тут - жінок залишаються за лаштунками.

Книжка описує, як різні події вплинули на жінок. Де вони були і що робили в голодомор, в революцію, яке місце посідали в ОУН-УПА в роки боротьби за Україну. Якою була звичайна селянська сім'я і як ставилися до жінки в містах наприкінці 19 ст. Жінки і політика - як це було за радянських часів і в польській Україні. Як їм жилося в таборах і в засланні - це дуже хвилююча стаття. Одна тема - один розділ, з прикладами, фотографіями і списком літератури, яку можна почитати додатково. Часом описані речі жахають, викликають захват, дивуєшся, що стільки всього випало на долю народу і лягло на плечі жінок.

Було цікаво і потрібно. І можу сказати, що такої свободи, як зараз, жінка ніколи ще не мала, і добре, що ми живемо саме в такий час, і все іде так, як іде.

Історія українського жіноцтва з кінця XIX до середини XX сторіччя.

Чудова робота колективу авторок, які вочевидь доклали неабияких зусиль для того, аби пролити світло на життя жінок із зовсім різних прошарків суспільства: тут можна дізнатися і про долю селянок, і про дівчат із родин інтелігенції, про учасниць повстанського руху та про долю тих, кого відправляли до таборів на півночі Росії. Смуток охоплює через те, що долі майже всіх цих жінок поєднує те, що їм доводилось протягом років боротися за своє місце під сонцем, жертвуючи подекуди всім.

Ставлю чотири через ну дуже велику кількість одруків.