Цитаты из книги Місто дівчат

З певного віку ми всі ходимо цим світом у тілах, скроєних із таємниць, сорому, смутку і давніх незагоєних ран. Через усі ці страждання наші серця стають зболені й понівечені, та все ж ми сяк-так тягнемо лямку далі.

Замолоду, Анджело, ми стаємо жертвами хибного уявлення, що час загоїть наші рани і що все рано чи пізно утрясеться. Але з віком пізнаємо сумну істину: дечого нам ніколи не вдасться залагодити. Деякі помилки не виправить ніщо - ні плин часу, ні найпалкіше бажання.

Щаслива та людина, чиї проблеми - справа тільки її рук.

- Він був непоганий хлопець, - пробурмотіла я.
- Ну й молодець. Дай йому за це медаль, але ніколи заміж за хлопця тільки тому, що він "непоганий". І взагалі, Віві, не бери собі за звичку зі всіма заручатися. Бо як не будеш стерегтися, усе закінчиться шлюбом. Цікаво, чому ти взагалі дала йому згоду?
- Бо я знала, куди себе подіти. Я ж кажу, він був непоганий.
- Стільки дівчат вистибують заміж з тієї самої причини! Та знайдіть собі якесь інше заняття, панянки мої дорогі. Хобі якесь чи що.

Вчися ставитися до життя простіше, пташко. Світ постійно змінюється. Вчися давати собі з цим раду. Хтось щось тобі обіцяє, а потім порушує свою обіцянку. Спочатку всі говорять про спектакль, а потім його згортають. Шлюб здається міцним, а потім люди розлучаються. Нема-нема війни, а потім є. Якщо всім перейматися, станеш дурною і нещасною - що в цьому доброго?

Мода - це така штука, мої дорогенькі: її не треба дотримуватися, хоч що там хто каже. Запам'ятайте собі: жодна модна тенденція не обов'язкова, а якщо вдягатися надто вже по-модному, здаватиметься, що ви невпевнені в собі.

- А чем занимается пресс-агент? - спросила я однажды.

• Хотел бы я знать, - ответил мистер Герберт.

Испокон веков женщине не составляет труда найти мужчину для секса, когда она легка на подъём.

Страхи - вещь субъективная; они сами собой поселяются у нас в голове и портят нам жизнь.

В костюме девушка всегда выглядит более роскошно и импозантно, чем в платье.

Он улыбался как пират, как пират, который знает, где спрятан клад.

В двадцать лет мне постоянно требовался объект для обожания, причем даже неважно, кто именно. На эту роль годился любой, кто был лучше меня.

Никогда не забуду, как в разгар бешеной скачки взглянула в его чистое, серьезное лицо и увидела, помимо страсти и восторга, выражение полного ужаса. Джим смотрел на меня с восхищением и страхом. Его невинные голубые глаза словно вопрошали: "Откуда ты такая взялась?" А мои, в свою очередь, отвечали: "Не твое дело, приятель" Когда мы закончили, он даже смотреть на меня боялся, не то что заговорить со мной. Удивительно, насколько мне было на это плевать.

"Знаешь, Джим, в Нью-Йорке со мной случалось много всякого разного, но не сказать, чтобы это было так уж плохо"

Я была настолько бестолковой, настолько неопределившейся и до такой степени не понимала саму себя, что вечно цеплялась за других - хваталась за чужое обаяние, как за спасательный круг.