
Ваша оценкаРецензии
Nina_M24 апреля 2022 г.Читать далееЧудово, що саме сьогодні, коли є достатньо вільного часу, я узялася за цю книгу. Інакше б не спала пів ночі чи проїхала свою зупинку.
Роман справді захоплює. Насамперед своїм динамізмом. Я б навіть сказала, реактивністю, адже події відбуваються дуже швидко, аж дух перехоплює. Можливо, варто було б більш детально розповісти про переживання героїв, але додуматися читач має сам. От якби знімали фільм, то, упевнена, розтягли б це все мінімум на 8 серій, як ото в нас люблять. І приправили безкінечною рекламою.
Та ще більше книга захоплює тим, що в ній - саме життя. Хто не вірить оповідачам, той і справді ніколи не мешкав у маленьких містечках і ніколи не цікавився життям тих, хто поруч. У невеликих містах дійсно є все, про що пише авторка: безбатченки (багато, і часто при живих батьках + усі тонкощі знають усі, і це без перебільшення), поліційне свавілля, хабарництво, сімейні таємниці, а ще багато пліток і кохання (хоч і часто забороненого).
Цікаво, що авторка веде розповідь від імені багатьох персонажів, тож, хоч і потрошку, але можна побути "у шкірі" кожного важливого героя. І зрозуміти, хто вам найближчий. До речі, тут ще є боротьба темних і світлих сил, тому теж є про що замислитися.
Крім того, ще й розповідь не лінійна, часом сучасність буквально розтинається спогадами про події минулого - і одразу бачиш усе в зовсім іншому світлі.
Цікава книга. Піду комусь пораджу.
18149
Black_angel830 января 2016 г.Кожна родина має свої секрети
Читать далееНа книжковій полиці увагу привернула обкладинка. Дуже гарні кольори акварелі - бузково-пастельні, силует дівчини й міста. Що не скажи, а до рук таку красу взяти хочеться (хоча згодом я зрозуміла, що обкладинка дещо нагадує "Акварелі" Лідії Осталовської в перекладі Андрія Любки).
Вже придбавши книгу я прочитала, що в основу покладені реальні події, що неабияк розпалило у мені цікавість. Дія роману відбувається у невеличкому містечку-райцентрі. І, якби не те, що мої бабусі й дідусі з райцентру, я, дитина, яка виросла хай у невеликому, але обласному центрі, ніколи б не повірила у такі пристрасті та перипетії. Однак, приїжджаючи до родини раз на рік я чемно вислуховувала усі історії про "спився-влюбився-розвівся" і сміялась, що тут серіали знімати можна. Тож і "Байстрчка" стала б непоганим фільмом на манер російських "попелюшок".
Загалом, головний зміст книги вкладений у вуста героїні Ксеньки:
...байстрюки мають право на життя й щасливу долю. Вони мають право знати й чесно говорити про неї. Вони - це не сором для родини. Байстрюки - це лише діти, які довірливо дивляться на цей світ і чекають від нього маленького дива...Читається книга напрочуд легко, адже тут немає ліричних відступів, чи довгих описів.
До речі, оповідь ведеться від імені героїв, а їх у творі чимало. Манера подачі мені чимось нагадала книгу "Дівчина у потягу", тільки якщо Пола Хокинс показує чимало психологізму в оповіді, то Марія Химич здебільшого веде розповідь від імені героя, часом даючи нам змогу зрозуміти його почуття.
Цікавою книга буде й для тих, хто любить містику й надприродне, адже одна з героїнь відьма, що послуговується "чорною книжечкою", а інша - провидиця.
В книзі трішки здивував вік тої таки Ксеньки. Їй 12, а вона вже зустрічає своє кохання (!!!). Не те, щоб я не вірила у такі почуття, але якось занадто, як на мене. Ми ж не в Америці, де підлітки в 14-16 вже разом живуть і це вважається нормою.
Загалом "Байстрючка" дуже гарно розкриває багато психологічних типів людини й те, як ми поводимо себе у тій, чи іншій ситуації.
Мимоволі ставиш себе на місце Віти, жінка, яка змирилась з тим, що роститиме доньку сама, Варварки, яка дещо дізналась про свого нареченого та інших.
Загалом дуже легка для сприйняття і захоплююча історія про родини, секрети та дітей.11473
ElenaOO21 декабря 2017 г.Читать далееПозашлюбні діти направо і наліво, пристрасті, карколомні (хоч і передбачувані) повороти в міжсімейних стосунках, родичі, що виявляються зовсім не тими родичами... Санта-Барбара відпочиває! Можна одразу ж писати сценарій "мильної опери" із 300 серій :))))
З іншого боку, книга читалася дуже легко. Автор використовує гумористичні епітети та обороти, які викликають щиру посмішку. Проте розповідь від кільканадцяти осіб трохи втомлює, як і імена героїв: Ксенька, Валерик, Варварка і т.д. Для мене це робило розповідь більш схожою на посиденьки бабусь на лавці під під'їзом. На жаль...6347
zaychik230311 апреля 2017 г.Як на мене-то трішки нудно і неарелістично... Хоч написано що на основі реальних подій... ну не знаю, не знаю...
4201
hytec7 апреля 2017 г.Трагедії провінційного містечка
Читать далееЗараз все містечко лежало …під ногами. Запущене, без продуманого планування, зверху воно виглядало як скупчення з безладної мішанини будинків, освітлених зимовим холодним сонцем. Дивлячись на нього зверху, Рудольф розмірковував: невже хтось стане захищати це місто зі зброєю в руки або навіть віддасть за нього своє життя, як віддав своє брат Генрі Фуллера за невідоме містечко в далекій Німеччині.
Ірвин Шоу «Багач, бідняк»Даремно іменитий американський романіст Ірвін Шоу зневажав провінційні містечка. В них, під удаваним нашаруванням повільного плину подій та нудьги, не зменш, ніж як у знаних центрах культури, вирує своє життя, палають пристрасті, зароджуються й вибухають трагедії. І хоч авторка роману «Байстрючка» Марія Химич теж, вустами однієї зі своїх героїнь, паплюжить містечкове життя: «Звичайно, у подiбних маленьких мiстечках добре живеться лише дiтям i старим. […] А для молодi таке середовище проживання загрожуе тiльки безбожною пиятикою, тож вона при нагодi звалює подалi, до великих мiст» - читання цієї книги засвідчує про те, що й у заштатному Задрипанську можливі ще й, ой які, сюжети…
Хоч від сіл і містечок, побіжно змальованих у творі віє запустінням та занедбаністю: «…село вимирає. Тут живуть бабусі й майже немає молодих сімей. Загалом хати пустують.», «…набережна була вражена вірусом руйнації. Ресторан уже два роки як закрився…Пляжна зона під рестораном укрилася бур’янами й сміттям, колись ошатні «грибочки» й кабінки для переодягання були загидженими» - їх жителі, все ж живуть та мріють про високе й земне, не зважаючи на всі старання влади перевернути їх на бездумну скотину.
І у кожного жителя, кожної сім’ї є свій «скелет у шафі» , свої сокровенні, страшні, сороміцькі, фантастичні таємниці, які свідчать, скоріш, не про гріховність, а про приналежність до живого життя:
У кожній шафі -
Нудиться скелет,
І там, лишень, його немає
Де затхлість і запал погас,
Де вир життя зникає…
Здається, сталася чергова особиста трагедія. Юна Ксенька від сестри Варварки дізналася, що вона байстрючка . Це сором, це жупел, це зневага друзів й однокласників, косі погляди сусідів й глузливі посмішки беззубих бабок на базарі. Радше бути законною донькою алкоголіка, пиятика, навіть злочинця. Десь підсвідомо, вона щось таке відчувала (Та й не дивно, адже народилась Ксенька через двійко років опісля того як її мати Віта розлучилася з п’яницею Геником. Та й у рідкі свої появи перед бувшою своєю сім’єю, останній до Ксеньки відносився більш ніж прохолодно).
Та на диво, дівчина, навіть, рада такому повороту долі. Хоч щось незвичне в сірості буднів рідного містечка Задрипанська! Мало того, Ксенька вирішує віднайти своїх родичів по-батькові (батько помер через кілька літ по незаконнонародженню доньки).
Вирішено – зроблено. І коли на чергові вихідні мама з сестрою поїхали до бабці – Ксенька вирушила до міста Б. у пошуках родичів. В електричці вона знайомиться з Марком, який (яка прикрість – він же сподобався юнці!) виявляється її братом по-батькові…
Та не все так просто. Поступово Ксенька дізнається багато всього такого, від чого голова йде обертом. Її правильна й розсудлива мати Віта двічі нещаслива в особистому житті: довелось розлучитись з пиятиком Геником й бути зрадженою коханим Назаром - була засудженою й вимушена переїхати до Задрипанська - подалі від людських пересудів. Марко не син Ксеньчиного батька, але лише його дружини Зінки. Зінка не просто продавщиця магазину – вона слуга чи хазяйка демона, у неї є магічна книжечка і вона може «наводити» на людей біди, хвороби, та й, зрештою, свого чоловіка Назара вона звела до могили, намагаючись відрадити від коханки – Ксенчиної матері.
На додачу у сестриного нареченого Максима є позашлюбний син. А до мами Віти сватається безпорадний одинак дядько Павло з дурнуватим (чи вельми розумним) сином Валериком.
Та й у інших жителів Задрипанська ще ті скелети у шафі. Керівник балетної школи Онуфрій Станіславович дуже охочий до своїх юних учениць. І багато хто з цих дурненьких балерин вірить, що завдяки сексуальній близькості з вчителем їм додасться таланту. Та поки що, переважно, з’являються діти – як у нинішньої дружини Юрія Соколова Світлани. А зараз у вчителя нова улюблениця – недоступна для однолітків Настуня. А вона запала в око бізнесменові Ярославу, що згубило Онуфрія й накликало біду на Настуню…
Сюжет закручується. Долі й дії героїв у минулому й сьогодні сплітаються. Віта з допомогою Валерика знаходить у лісі ледве живу Настуню. Ярослав відкуповується від власного злочину. Начальником Задрипанського відділку міліції виявляється винуватець у засудженні Ксеньчиної матері Тимофій Васильович, а зробив він це за хабар від Зінки. Начальник міліції в подвійній зацікавленості звинуватити Віту та Валерика у викраденні та знущанні над Настунею (сховати старий гріх неправедного засудження Віти та й величенький хабар від справжнього злочинця – Ярослава гріє душу). Міліціянти шантажують Віту доньками, а Валерика просто по-звірячому б’ють – вони от-от зведуть самі на себе наклеп. Ксеньку й Варварку піддають остракізмові односельці та однокласники. Здається виходу нема…
Та така вже непередбачувана доля у байстрюків – їм на допомогу приходять їх біологічні батьки, звідні та несправжні брати. Зло покарано, підступників виведено на чисту воду, правда торжествує, а головні герої опісля пережитого стають більш сміливими та рішучими. Happy end!..
Так - Хеппі енд, хоч це і дивно у сьогоднішньому брутальному нашому світі. Можливо хороший кінець роману хоче сказати нам, що всі негаразди в кінці-кінців поборе любов – справжня любов – зображена на найкращій Ксеньчиній картині:
«Це ти з батьком. Ви навіки разом, які б вітри не пронизували вас наскрізь. І сліди від усіх ваших вчинків, поганих і хороших, однаково буде засипано снігом вічності. Ви просто йдете далі, тримаючись за руки, бо головне – це кохання. Воно прощає все, якщо залишатись йому вірним».3141